Російські фахівці залучаються до участі в проведенні заходів, що організовуються Національною комісією, Головархівом, Міністерством культури і мистецтв – нарад, конференцій, семінарів, "круглих столів", де відбувається обмін інформацією та уточнюються позиції сторін.

У відносинах між двома державами Україна чітко дотримується міжнародних зобов’язань і виявляє приклади конструктивних підходів до вирішення проблем, що виникають у сфері повернення культурних цінностей. Так, в 1993 р. на вимогу російського Військово-історичного музею у Санкт-Петербурзі йому було повернуто значну кількість експонатів, переданих понад 12 років тому для тимчасового експонування до історико-революційної та архітектурної пам’ятки-музею "Косий капонір" в м. Києві та Кіровоградського краєзнавчого музею.

Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей упродовж останніх років неодноразово зверталася до компетентних органів РФ з пропозицією розпочати розгляд проблеми повернення та реституції пам’яток культури на офіційному рівні.

Під егідою ЮНЕСКО проведено міжнародні наради в Чернігові (1994 р.) "Проблема повернення національно-культурних пам’яток, втрачених або переміщених під час другої світової війни", у Києві (1996 р.) "Правові аспекти реституції культурних цінностей: теорія і практика", організовано українсько-російський "круглий" стіл (1997 р.), присвячений цій проблемі. В ході ділових творчих дискусій були прийняті відповідні резолюції, де відзначалося, що справедливе вирішення проблеми повернення пам’яток культури країнам їх походження є важливою сферою міжнародного співробітництва і що лише на засадах доброї волі та тісної спільної праці можливе подолання руйнівних наслідків для національних культур незаконного відчуження і втрат культурних цінностей. Впливові міжнародні форуми з цієї проблеми, як, скажімо, конференція у Нью-Йорку (1994 р.), в Будапешті (1993 р.), у Мінську (1992, 1997 рр.) дали відчути, що культурні цінності є основою розвитку сучасної цивілізації й важливим елементом формування свідомості народів [12, 495].

У переговорах з російською стороною слід звернути увагу на культурні цінності України, що зазнали подвійної міграції: спершу до Німеччини під час війни в результаті агресії фашизму і потім – у 1944-1946 рр. вивезені на територію Росії. Дедалі більшу підтримку громадськості світу, урядів демократичних країн дістає ідея повернення культурних скарбів, національних історичних реліквій, незаконно переміщених з територій їх походження.

Україна несе значні моральні, інформаційні та матеріальні збитки, пов’язані з вивезенням за її межі колосальних культурних цінностей. З одного боку, одним з безпосередніх наслідків цього процесу став той факт, що після здобуття Україною незалежності їй доводиться докладати значних зусиль, аби відкрити себе світовому співтовариству як самобутній чинник загального культурно-історичного процесу з давніми історичними та культурними традиціями. З другого боку, величезна кількість вилучених з України пам’яток історії та культури є фактично недоступними для українських вчених та аналітиків, вони виведені з загального культурного обігу та культурно-просвітницької праці в Україні. З третього боку, Україна зазнає значних фінансових збитків, пов’язаних з необхідністю використання українськими вченими культурних цінностей та пам’яток, що переховуються на території РФ. Вони щорічно сплачують російським сховищам значні суми. Так лише за копіювання вивезених у 1991 році зі Львова матеріалів з історії ОУН-УПА, Головархів України був змушений сплатити 30 млн. рос. рублів. Значні моральні та матеріальні втрати несе Україна і через те, що для вивчення матеріалів з української історії та культури закордонні вчені також змушені працювати в російських архівах, музеях, бібліотеках [18].

Сума цих факторів визначає актуальність вирішення проблеми. Слід вести пошукові програми втрачених культурних цінностей, їх інвентаризацію і каталогізацію, створення банку втрат. Необхідно відзначити, що в Україні такі програми здійснюються. В результаті були опубліковані "Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові", каталог "Бібліотечні фонди Харкова в роки Другої світової війни", фондів Волинського музею. Підготовлено до друку ряд видань з цієї проблеми. Діалог Україна – Росія в сфері переміщених культурних цінностей передбачає широку програму співпраці – наукової, організаційної, пошукової.

Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України в 1997 р. реалізовує ідеї держави, спрямовані на збереження і повернення національної спадщини. У зв’язку з відбудовою державної святині Михайлівського Золотоверхого собору (ХІ ст.), який був зруйнований більшовицькою владою у 1934-му році, Національна комісія порушує питання про повернення унікальних пам’яток настінного мистецтва, що були тимчасово вивезені в Москву на виставку у 1938 р., присвячену 750-річчю унікальної пам’ятки київського походження "Слова о полку Ігоревім". Ці фрески і мозаїки – "Дмитро Солунський", шиферна плита із зображенням вершників, "Самуїл" – орнамент-фреска, копія "Музикант" від 1938 р. не повернулися з Москви і досі перебувають там у якості тимчасових [11].

Фрески і мозаїки, незаконно вивезені з Михайлівського собору Києва, знаходяться сьогодні в Ермітажі, Російському музеї, а також у Третяковській галереї та Новгороді. Відомо також, що пограбовані гітлерівцями фрески Михайлівського собору, які були вивезені до Німеччини, після війни опинилися в Росії разом з іншими численними історико-культурними об’єктами в