В аналітичній записці, підготовленій парламентськими експертами російської Держдуми, говориться, що Еквадор, переорієнтувавшись на Україну, відмовився від російських комплексів протиповітряної оборони та уклав угоду з Україною на поставку аналогічних комплексів "Оса АК" на суму 64 млн. дол. Саме спілкуванням з українськими партнерами пояснюється припиненням проробки питання щодо додаткових поставок Еквадору гелікоптерів Мі-17 та Мі-35 на суму 50 млн. дол. США [12, 232].

Як уже зазначалося, новим стратегічним напрямом для завоювання Російською Федерацією нових ринків зброї є Латинська Америка. У розповсюдженій представниками "Росвооружения" на міжнародній виставці озброєння та військової техніки в Латинській Америці LAD-97 (квітень 1997 р.) брошурі "Експорт російської зброї" дається необ’єктивна оцінка політики України стосовно торгівлі озброєнням та військовою технікою, дискредитується наша держава як надійний партнер. Західні експерти висловлюють думку про те, що через неузгодженість дій та надмірну амбіційність невиправданих втрат зазнають обидві сторони.

Ще важче йдуть справи з налагодженням нових відносин між оборонно-промисловим комплексом двох країн, організацією військово-технічного співробітництва між ними. Україна і Росія зайняті пошуком оптимізації власних оборонних комплексів та підвищенням їх експортних потенціалів. Однією з центральних проблем для обох країн є визначення критичних для обороноздатності озброєнь і технологій, які мають бути забезпечені замкненими циклами виробництва. Різне геостратегічне розташування України та РФ, суттєва різниця в доктринах не можуть не відбиватися на пріоритетах оборонно-промислових комплексів.

Слід констатувати, що на сьогодні тільки незначна частина науково-технічного і виробничого потенціалів оборонно-промислових комплексів України та Російської Федерації задіяна в проведенні різноманітних спільних пошукових, науково-дослідних, проектних, дослідно-конструкторських робіт, які стосуються розробки та виробництва нових зразків озброєння та військової техніки або їхньої модернізації. Тісні коопераційні зв’язки з підприємствами Російської Федерації підтримують державне конструкторське бюро "Південне" ім. М.Янгеля, виробниче об’єднання "Південний машинобудівний завод", авіаційний науково-технічний комплекс ім. О.Антонова, запорізький авіаремонтний комплекс "Прогрес" – "Мотор-Січ", київський науково-дослідний інститут "Квант", миколаївське науково-виробниче об’єднання "Машпроект", Київський завод інженерних машин, науково-виробниче об’єднання "Хартрон", Харківський завод ім. Малишева та ін. Коопераційні зв’язки в основному збереглися в таких галузях оборонної промисловості, як ракетно-космічна, авіабудування, суднобудування, радіотехнічна, електронна, бронетанкова, ракетно-артилерійська та ін. [10]

Міжнародні контракти "Морський старт" (Sea Launch) і "Глобал стар" (Global Star) передбачають тісну співпрацю України, Росії та інших країн в ракетно-космічній галузі. Основою міжнародного проекту "Морський старт" є ракета-носій "Зеніт", розроблена конструкторським бюро "Південне" і виготовлена на виробничому об’єднанні "Південмаш" у кооперації з підприємствами Росії. Зокрема, з боку РФ в розробці цієї ракети-носія брали активну участь науково-виробниче об’єднання "Энергия", конструкторське бюро транспортного машинобудування та ін.

Ракету-носія "Зеніт" покладено в основу реалізації і міжнародного проекту "Глобал стар". Запуск ракети здійснюватиметься російськими військово-космічними силами, які, як відомо, орендують полігон "Байконур" в Казахстані.

Активно використовується для запуску супутників Міністерства оборони Російської Федерації ракета-носій "Циклон", яку теж розроблено конструкторським бюро "Південне" спільно з академічними і науково-дослідними інститутами Росії.

В кооперуванні з Росією розроблено також конверсійний проект, яким для запуску космічних апаратів різного призначення передбачається використання ракетного комплексу військового призначення СС-18 розробки конструкторського бюро "Південне". Він підлягає зняттю з озброєння Збройних сил Російської Федерації згідно з Договором про скорочення наступальних озброєнь (СНО-2). В реалізації цього конверсійного проекту беруть участь науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, промислові підприємства України і Росії. До цього проекту особливу увагу проявляють фірми США, які спеціалізуються на створенні систем супутникового космічного зв’язку [10].

Росія зацікавлена у використанні українського науково-технічного і виробничого потенціалів для створення нового покоління космічних апаратів, у тому числі мікросупутників цивільного і військового призначення, а також у проведенні модернізації існуючих і створенні нових транспортно-космічних систем. Українські фахівці надають допомогу Російській Федерації в гарантійному нагляді за станом бойової ракетної техніки спільного виробництва, яка знаходиться на озброєнні російських Збройних сил.

Росія зацікавлена у використанні потужної та багатопрофільної ракетно-космічної експериментальної бази України для проведення всіх видів випробувань ракетно-космічної техніки. Україна, зі свого боку, прагне зберегти існування цієї бази для надання відповідних послуг.

Досить тісні зв’язки між Україною і Російською Федерацією встановилися в авіабудуванні. Авіаційна промисловість України отримує з Російської Федерації близько 70% готових виробів та 95% матеріалів і сировини. Основне виробництво українського літака Ан-70 планується розмістити в Росії, при цьому з російських заводів Україна отримуватиме 80% комплектуючих, зокрема 75% електроніки та 38% матеріалів для виробництва авіадвигуна акціонерним товариством "Мотор-Січ". Фінансування виробництва літака передбачено Державною програмою озброєння Збройних сил Російської Федерації.

За розрахунками фахівців, для завершення програми щодо створення літака Ан-70 і запуску його в серійне виробництво потрібно 150-200 млн. дол. США. Україна планує отримати такі кошти від Російської Федерації за рахунок виконання замовлення на поставку їй 40 літаків.

Тісні коопераційні зв’язки з Росією передбачає і реалізація перспективного проекту літака Ан-140, який має замінити застарілі літаки Ан-24, Ан-26 і Як-40. Потреба в літаках такого класу оцінюється на світовому ринку на найближчі роки в 1500 одиниць, а на 10-15-річну перспективу – в 5000 одиниць. Між іншим, завдяки залученню Росії до створення літака Ан-140 Україна виграла міжнародний тендер на виробництво його в Ірані.

В результаті співробітництва акціонерного товариства "Мотор-Січ" і заводу ім. Климова (Росія) було створено для літака Ан-140 авіадвигун Т83-117 ВНА-СБ2.