У 1994 р. чинним залишалося близько 400 угод на поставку до Росії спецтехніки, однак вони були виконані лише на 20%. Основні причини – відсутність фінансових коштів, сировини, матеріалів і комплектуючих у підприємств, а також припинення виробництва комплектуючих за межами України.

Підписана в 1995 р. угода між колишнім Мінмашпромом України і Держкомоборони Російської Федерації щодо забезпечення матеріально-технічними ресурсами виробництва продукції для державних потреб і цільових програм передбачала також створення фінансово-промислової групи "Міжнародні авіаційні двигуни". До її складу повинні були увійти близько 50-и підприємств Росії та України. Обидві сторони підтвердили наміри про спільну роботу щодо створення літаків Ан-70, Ту-334, Ан-72 і Ан-74. Передбачалося включити ці роботи до державного оборонного замовлення і тим самим забезпечити роботою 300 заводів України та 500 підприємств Російської Федерації. Крім того, було узгоджено виробництво в Україні та поставки в Росію деяких комплектуючих до бронетехніки; запчастин, ремонтних комплектів і автошин автомобільної техніки загальновійськового призначення; засобів зв’язку і розвідки; деяких елементів авіаційного, радіотехнічного озброєння та ін.

У 1996 р. понад 262 підприємства українського оборонно-промислового комплексу мали зв’язки з Росією. До Російської Федерації поставки матеріалів і комплектуючих здійснювали 244 підприємства, а 69 – одержували їх з Російської Федерації. Номенклатура українських поставок складала 7228 найменувань, а поставки з Російської Федерації – 8163 найменування [10].

Найбільш залежні від Російської Федерації підприємства електронної, електротехнічної та деяких інших галузей. Ця залежність зумовлена відсутністю в Україні таких кольорових металів, як олово, нікель, мідь. До підприємств, що значною мірою (майже 80%) залежать від Російської Федерації, слід віднести практично всі суднобудівні заводи.

У 1994 р. підприємствами оборонного комплексу України було виготовлено для Російської Федерації продукції військового призначення понад 70% загального обсягу її експортного виробництва. Для порівняння: для Казахстану, Білорусі та інших країн СНД поставки продукції військового призначення складали загалом усього 1,5%. В першій половині 1997 р. до Російської Федерації було відправлено продукції військового призначення майже 90% загального обсягу її експортного виробництва [10].

Однак в цілому співробітництво України та Російської Федерації у військово-технічній сфері досить обмежене і стає дедалі проблематичнішим. Реальні досягнення його мізерні і не відповідають прийнятим рішенням. Перешкодою є цілий комплекс нерозв’язаних складних політичних, економічних та організаційних проблем. Передусім це стосується самого ставлення значної частини політичної еліти Російської Федерації до України як партнера. Неприйняття ідеї рівного і взаємовигідного партнерства простежується у висловлюваннях представників виконавчої та законодавчої влади, керівників ряду політичних партій і рухів. Незважаючи на неодноразові запевнення президентів обох країн, що відносини між Україною і Росією є пріоритетними, практика цих відносин засвідчує протилежне. Дії окремих лідерів із уряду, Держдуми та Ради Федерації не викликають оптимізму, підривають довіру в можливість рівноправного і взаємовигідного співробітництва.

При виробництві озброєння, військової техніки та іншої продукції військового призначення сьогодні не до кінця використовується потужний, глибоко та всебічно інтегрований у минулому військово-промисловий та науково-технічний потенціал держав. Взаємні поставки озброєння та військової техніки, комплектуючих виробів, іншої продукції військового призначення ведуться за світовими цінами зі стягненням суттєвого податку на додану вартість. В цілому це призводить до значного перевищення цін порівняно з тими, що встановлені у торгівлі з "третіми країнами".

В економічному аспекті слід виділити такі причини. По-перше, розрив коопераційних зв’язків поглибив незбалансованість виробництв оборонних галузей і значно ускладнив вирішення проблеми підтримки у боєздатному стані озброєння та військової техніки. По-друге, військово-технічне співробітництво, як найбільш чутлива сфера зовнішньоекономічної діяльності, вимагає кваліфікованих підходів, скоординованих дій, відпрацювання таких механізмів, які б гарантували економічну ефективність і водночас запобігали небажаним політичним і економічним наслідкам. По-третє, у стратегічному плані Росія взяла курс на забезпечення власного виробництва основних видів озброєння та військової техніки, а тому можливості військово-технічного співробітництва України у сфері розробки та виробництва продукції оборонного призначення з часом обмежуватимуться. Вже зараз чинним Законом Російської Федерації "Про поставки продукції для державних потреб" не допускається придбання чи виготовлення за державним контрактом продукції іноземного виробництва, за винятком тих випадків, коли виробництво аналогічних видів продукції в Російській Федерації неможливе або економічно недоцільне.

Чимало проблем, що стримували співробітництво України та Росії, були пов’язані з відсутністю широкомасштабного Договору про співробітництво. Зараз такий Договір підписано. Досягнуто домовленості про розвиток рівноправного і взаємовигідного співробітництва в економіці. Визнано за необхідність поетапно формувати і розвивати загальний економічний простір шляхом створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Передбачено поглиблення економічної інтеграції на основі взаємної вигоди, створення рівних можливостей і гарантій для господарських суб’єктів, сприяння формуванню та розвитку прямих економічних і торговельних зв’язків на всіх рівнях, спеціалізації і кооперації технічно пов’язаних виробництв, підприємств, об’єднань, корпорацій, банків, виробництв і споживачів продукції, а також сприяння збереженню та розвитку на взаємовигідній основі виробничої і науково-технічної кооперації між підприємствами при розробці та виробництві сучасної наукоємної продукції, включаючи продукцію для потреб оборони. Досягнуто домовленості щодо розвитку відносин України і Російської Федерації у сфері військового та військово-технічного співробітництва [10].

Подальша доля цього обнадійливого Договору значною мірою залежатиме від того, як і які механізми