Укладення широкомасштабного договору з Україною відповідає й інтересам Російської Федерації. Зараз вона може самостійно виробляти лише 18% озброєння та військової техніки, решту – в кооперації з країнами СНД, насамперед з Україною.

В Україні зберігся значний науково-технічний і виробничий потенціал оборонно-промислового комплексу, який за певних умов може стати основою для встановлення і розвитку військово-технічного співробітництва з Росією. Україна має пріоритет в розробці та виробництві сучасних зразків оборонної техніки в ракетно-космічній, авіаційній, суднобудівній, бронетанковій галузях, окремих систем протиповітряної оборони і радіотехнічних засобів, які не тільки не поступаються зарубіжним аналогам, а за деякими характеристиками навіть перевершують їх. Використати цей потенціал з максимальною користю Україна може передусім у кооперації з РФ. Але перспектива розвитку військово-технічного співробітництва з Російською Федерацією, як стратегічним партнером значною мірою залежатиме від подолання Росією зовнішньополітичних стереотипів, імперських амбіцій. При розгляді будь-яких питань, пов'язаних з військово-технічним співробітництвом, з боку РФ завжди на перший план висуваються певні політичні умови і, незважаючи на прагматизм багатьох російських політиків, економічні важелі співробітництва відходять на другий план [7, 238-239].

В цьому аспекті доцільно було б розглянути можливості багатостороннього співробітництва в рамках країн СНД. Та навіть побіжний аналіз показує, що усупереч наявності великої кількості різноманітних нормативно-правових документів, у тому числі й двосторонніх, ще не досягнуто по-справжньому тісної кооперації в питаннях розробки, виробництва та поставок озброєння і техніки. Підготовка Програми військово-технічного співробітництва відстає за термінами принаймні на півроку і перебуває на рівні вихідних даних, представлених державами-учасницями.

Міждержавна комісія з питань військово-економічного співробітництва держав-учасниць СНД, яка створена ще у квітні 1994 р., провела лише одне установчо-організаційне засідання. Більше того, після скасування Міноборонпрому Росії та передачі основних його функцій Мінекономіці РФ питання подальшої практичної діяльності Комісії залишається відкритим, оскільки колишній міністр оборонної промисловості Росії був головою цієї Комісії.

Пріоритетний характер співробітництва з питань розробки, виробництва та реалізації озброєння і техніки потребує взаємного переходу до вивільнення від стягнення податку на додану вартість, а можливо й до вироблення пільгових умов взаємних поставок. Вирішення цієї проблеми можна було б рекомендувати урядам держав-учасниць та Міждержавній комісії з військового співробітництва країн СНД. Водночас бажано вжити термінових заходів, спрямованих на активізацію діяльності згадуваної Міждержавної комісії СНД.

Однак сподіватися на позитивне вирішення проблем, які заважають ефективному військово-технічному співробітництву країн СНД, не доводиться. На останньому московському засіданні Ради міністрів оборони збереглася стійка тенденція збільшення кількості військово-політичних питань – 5, військових – 10, організаційно-кадрових – 9 та фінансових – 4 , при різкому скороченні військово-технічних питань (всього 1 з 29 питань порядку денного), які обговорюються на засіданнях даної Ради [10].

Таким чином, є кілька найголовніших причин, які стоять на заваді нормального розвитку військово-технічного співробітництва між Україною та РФ, а саме: при розгляді будь-яких питань, пов'язаних з військово-технічним співробітництвом, російською стороною завжди на перший план висуваються певні політичні умови і, незважаючи на прагматизм багатьох російських політиків, економічні важелі співробітництва відходять на другий план; керівництво РФ та російська політична еліта не розглядають військово-економічні зв'язки з країнами СНД взагалі та з Україною зокрема як важливий чинник здійснення її політики в галузі національної безпеки. В Концепції національної безпеки РФ, яку було прийнято в грудні 1997 р., однією з головних цілей названо створення замкнених циклів виробництва озброєння та військової техніки; намагання російського оборонно-промислового комплексу зберегти певну монополію серед країн СНД на експорт озброєння призводить до того, що ці країни розглядаються Росією не інакше, як конкуренти на світовому ринку озброєння. Причому ця конкуренція набагато жорсткіша, ніж з іншими країнами-експортерами зброї через те, що і РФ і країни СНД торгують однотипною зброєю та ще й в тих самих сегментах світового ринку, де ця продукція може користуватися попитом.

Враховуючи політичні та економічні інтереси України, пріоритетом нашої політики щодо країн СНД та Росії повинен стати розвиток двостороннього з РФ та багатостороннього з країнами СНД військово-технічного співробітництва в межах угод, які було укладено раніше, в міру необхідності розвиваючи їх в інтересах зміцнення воєнної безпеки України [10].

Виходячи зі сказаного, для реалізації національних інтересів України у сфері військово-технічного співробітництва з Російською Федерацією необхідно діяти, дотримуючись наступних напрямів: створення правової бази військово-технічного співробітництва; усунення у договірно-правовій сфері перешкод щодо відновлення та покращання наукових, технологічних та коопераційних зв'язків між оборонно-промисловими комплексами України та РФ; визначення пріоритетних напрямів співробітництва між оборонними комплексами України і Росії та правове зміцнення їх; пошук спільних інтересів з РФ у створенні та реалізації "третім країнам" окремих зразків озброєння і техніки та в наданні послуг військового призначення; співпраця в питаннях експортного контролю, знищення хімічної зброї, контроль за ракетними технологіями, мирне дослідження космічного простору та утилізація невикористаних боєприпасів; співробітництво в галузях високих технологій та аерокосмічної техніки, створення спільних космічних проектів з використанням наукових та промислових можливостей України; використання російських космодромів для запусків ракет в інтересах України.

Література

1. Василенко Ю. Шляхи розвитку товарообміну між Росією й Україною // Економіст. – 1999. – № 4. – C.39-49.

2. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944-1996 рр.). – К.: Освіта, 1998.

3. Дзюба І.М. Ідеологічні децибели "Діалогу культур" // http/www.niurr.gov.ua/ukr/zbirka/dziuba.htm.

4. Зовнішня торгівля України: стан та прогноз / О.С. Власюк, І.Л. Ямпольська. – К.: НІСД, 1995.

5. Козырев А.В. Внешняя политика преображающейся России // Вопросы истории.