Реферат
на тему:
“Влада як соціальний феномен”
План
1. Влада як системоутворюючий чинник політичної системи.
2. Основні концепції політичної влади.
3. Форми та механізм політичної влади.
4. Поняття легітимності та принцип поділу влади.
1. Влада як системоутворюючий чинник політичної системи
Влада є однією з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Вона має правовий, економіч-ний, духовно-ідеологічний характер, існує скрізь, де наяв-ні будь-які стійкі об'єднання людей, тісно пов'язана з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвердження певної політики. Політична влада виник-ла раніше за владу державну і визначає реальну здатність соціальної групи чи індивіда виявляти свою волю. Вона є невід'ємною складовою загального визначення влади як форми соціальних відносин, якій властивий всеохоплюючий характер, здатність проникати в усі сфери людської діяльності.
Будь-яка система має системоутворюючий компонент. Для політичної системи ним є політична влада. Вона ін-тегрує всі елементи системи, навколо неї точиться полі-тична боротьба, вона — джерело соціального управління, яке, в свою чергу, є засобом здійснення влади. Отже, вла-да є необхідним регулятором життєдіяльності суспільст-ва, його розвитку та єдності.
Галузь політичної науки, яка досліджує владу, називається кратологією, а вчені, які аналізують її — кратологами. Політологи по-різному тлумачать поняття “влада”. Найприйнятнішим є визначення її як здатності, права і можливості розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, вирішальне впливати на долі, поведінку та діяль-ність людей за допомогою авторитету, волі, примусу, си-ли тощо.
Політична влада — здатність і можливість здійснювати визна-чальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.
Більшість вчених вважає, що джерелом влади є політичне панування, яке постає як панування інтересу, має багато форм, основною з яких влада. У політичній прак-тиці інколи помилково тлумачать навпаки, що влада — джерело панування. Автори таких тлумачень не врахову-ють, що для завоювання влади необхідно спершу стати реальною політичною панівною силою і завоювати владу, а далі — закріпити своє панування.
Поняття “політична влада” ширше від поняття “державна влада”:
По-перше, політична влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу.
По-друге, не кожна політична влада є владою державною (наприк-лад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державна влада — завжди політична.
По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монопо-лією на примус, правом видавати закони тощо. Проте, окрім примусу, вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо.
Державна влада — вища форма полпичноївлади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апараті володіє монополь-ним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення.
Державна влада функціонує за політико-mepumopіальним принципом. Це означає, що вона не визнає ні-яких родових відмінностей, а закріплює населення за певною географічною територією і перетворює його у сво-їх підданих (монархія) або у своїх громадян (республіка). Державна влада — суверенна, тобто верховна, самостійна, повна і неподільна в межах державних кордонів та неза-лежна і рівноправна в зовнішніх зносинах.
Загалом проблема теоретичного аналізу політичної влади полягає у з'ясуванні трьох питань:
сутність влади (кому вона служить?);
зміст влади (у чиїх руках перебуває?);
форма влади (як вона організована, якими є апа-рат і методи її здійснення).
Характеристика політичної влади потребує розгляду питання про її суб'єкт і об'єкт.
Суб'єкт політичної влади. Ним є джерело активної предметно-практичної політичної діяльності, спрямованої на об'єкт. Існує думка, що поняття “суб'єкт влади” і “носій влади” нетотожні. Суб'єкт влади — це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носії влади — державні та інші політичні органі-зації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політичне домінуючих соціальних груп. Такий поділ є відносним. Побутує й інша класифікація владних суб'єк-тів. Згідно з нею суб'єкти влади умовно поділяють на первинні й вторинні:
1. Первинним суб'єктом за республіканського, демо-кратичного правління є народ — носій суверенітету і єди-не джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосе-редньо і через органи державної влади та місцевого само-врядування. Поняття народ неоднорідне: основними суб'єктами влади є великі групи населення, об'єднані спільністю корінних інтересів і цілей; неосновними — невеликі етнічні групи, релігійні громади тощо.
2. Вторинні суб'єкти носіїв влади — малі групи, пред-ставницькі колективи, партії, асоційовані групи, групи партикулярних (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним суб'єктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними правами та обов'язками. Суттєву роль у владних відносинах відіграють політичні лідери. Наслідки їхньої політики, як відомо, різні: прогресивні й регресивні, плідні та безплідні, бла-гополучні й трагічні. І, нарешті, сукупним (колектив-ним) носієм політичної влади є сама політична система суспільства як спосіб організації і розвитку соціальних спільнот і їх стосунків.
Об'єкт політичної влади. Це явища і процеси політич-ної сфери, на які спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта влади треба підходити діалектичне, оскільки певні суб'єкти і об'єкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, гро-мадсько-політичні організації є суб'єктами або носіями політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є об'єктами владного впливу. До об'єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя — економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспіль-ство загалом.
| | |
2. Основні концепції політичної влади
На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і водночас недостатньої вивченості проблеми.
Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською (лат. legitimus — законний). Вона виходить