суб'єктів, інституцій. Однак практика знає політичні системи, які фун-кціонують в умовах єдності влади. У цих системах вла-да (переважно виконавча) зосереджена в одних руках (політичної партії, воєнної еліти тощо) і підпорядковує собі всі інші гілки, які діють формально. Це можливо за то-талітарних або жорстких авторитарних режимів (фашистські, напівфашистські, воєнні диктатури, абсолютні деспотичні монархії тощо).
Існує суспільно-політична течія, яка заперечує будь-яку форму політичної, економічної і духовної влади, — анархізм. Він не визнає державу як форму організації су-спільства, обстоює нічим не обмежену свободу людини як самоціль.
Такі ідеї відомі ще в політичній думці давнього світу. Першим вдався до аналізу політичних та економічних форм анархізму наприкінці XVIII ст. англійський пи-сьменник Вільям Годвін. Як суспільно-політична течія анархізм формувався в 40—70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи. Провідні його теоретики П.-Ж. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін.
Невизнання анархізмом політичної влади як важли-вого і необхідного інституту суспільного життя неминуче призводить до заперечення влади загалом і демократич-них форм її реалізації, зокрема. Однак анархізм спродукував і деякі актуальні навіть для сьогодення ідеї, запе-речуючи деспотизм, культ одноосібного правління, при-гнічення особистості, обстоюючи ідеал взаємодопомоги й солідарності людей, регулюючі можливості самоорганізації і саморегуляції тощо.
Отже, політична влада, її механізм повинні:
забезпечити законні права громадян, їх конститу-ційні свободи;
утверджувати право як стрижень суспільних відно-син і самим вміти підкорятися праву;
виконувати функції розбудови держави (господар-ські, культурні, соціальні та ін.).
Література
Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 1997.
Конституція України. – К., 1996.