Але має настати час, коли терпець незлочинців уривається, і тоді відбувається революція. Завдяки їй чесні люди, які мають належну соціальну культуру, отримують можливість вивести суспільне життя зі стану криміналізму і ввести його у стан демократизму.

Криміналізм проявлявся у всіх сферах суспільного життя. Не міг він не проявилися і під час виборів Президента України 2004 року [22].

Ті, кому криміналізм був вигідний, намагалися зберегти його, забезпечивши вибори "свого" президента для України.

Маніпуляція виборами стала приводом для "помаранчевої революції", її антикримінальний характер проявився, зокрема, в основному гаслі: "Злочинці повинні сидіти в тюрмах!"

З точки зору культурологічної концепції, використовуваної, зокрема, в політичній кримінології, механізм "помаранчевої революції" можна визначити наступним чином.

Представники криміналізованої влади у співучасті з так званими політ-технологами проявили надзвичайне кримінальне свавілля під час виборів президента 31 жовтня і 21 листопада 2004 року, що викликало несподіваний для багатьох громадянський спротив. Зловживання адміністративним ресурсом, тобто використання державної влади і закону для маніпуляції виборами, актуалізувало у громадян потребу мати демократичний ресурс для природної протидії свавіллю. Цим демократичним ресурсом є соціальна культура як певний стан узгодженості волі і свідомості людей із природними законами суспільного життя. Саме соціальна культура є для громадян засобом досягнення свободи, тобто звільнення з-під гніту будь-якого свавілля, в т.ч. кримінального [22].

Лише оволодіваючи соціальною культурою, яка включає зокрема, політичну, економічну та правову складові, громадяни можуть рухати суспільство від криміналізму до демократизму. Згідно з культурологічною концепцією, існує закономірність: яка культура громадян – таке і їхнє життя. Перефразовуючи відомий вислів Ф. Достоєвського про те, що "світ врятує краса", можна стверджувати, що Україну врятує соціальна культура громадян.

Отже, якщо приводом цієї революції стала кримінальна маніпуляція виборами, то причиною був криміналізм в Україні. Але найважливішим результатом цієї революційної реакції є те, що вона відкрила шлях для розвитку соціальної культури громадян, що дасть можливість вийти із стану криміналізму і ввійти у стан демократизму. Тому є всі підстави вважати, що у листопаді 2004 року на майдані Незалежності у Києві почалася саме революція, з усіма її ознаками, бо наслідком її має бути зміна в Україні стану суспільства: з криміналізму на демократизм.

Про це перетворення і повинні дбати провідники "помаранчевої революції", аби довести її до завершення. Допоки цього не станеться, криміналізм залишається політичною проблемою №1 для України.

Антикримінальна революція з помаранчевою відзнакою на майдані Незалежності лише почалася. А досягне вона своєї мети тоді, коли в Україні запанують чесні громадяни, які матимуть належну політичну, економічну і правову культуру – тоді стане неможливим криміналізм у суспільстві [22].

Будь-які реформи в Україні зводитимуться нанівець, якщо антикримінальна революція не отримає такого завершення.

Виявлені політичною кримінологією закономірності мають враховувати ті, кому народ шляхом виборів довірив державну владу. Вони повинні зробити все для того, щоб втілити у життя принцип: основою нової України має бути соціальна культура її громадян – якою буде ця культура, такою буде і Україна.

Дай, Боже, мудрості українським політикам зрозуміти це і забезпечити в Україні таку соціальну практику і таке соціальне просвітництво, які сприяли б розвиткові соціальної (політичної, економічної, правової) культури громадян – основи нової України, вільної від криміналізму.

Антикримінальна революція з помаранчевою відзнакою має закінчитися народженням нової соціальної культури громадян України. Можливо, в цьому і полягає наша національна ідея.

Крім того, уявляється, що "помаранчева революція" є феноменом, вивчення якого здатне збагатити загальноцивілізаційний досвід. Зокрема, вона може допомогти краще зрозуміти роль соціальної культури людей у подоланні сваволі й ілюзій як основної перешкоди на шляху суспільного прогресу.

Розділ 2. Партії і вибори: можливі варіанти позиціювання політичних сил на парламентських виборах-2006

До парламентських виборів залишилося менше, ніж рік. Їхні учасники – відомі. Перші версії щодо можливих конфігурацій політичних сил на парламентських виборах уже публікуються. Можна запропонувати варіант від Медіа-Центру "Кандидат", в якому розглядаються варіанти можливих альянсів як серед переможців Помаранчевої революції, так і в середовищі, яке вважає себе "опозиційним".

За рік до парламентських виборів було б, щонайменше, цікаво зробити кілька припущень з питання, які саме політичні структури здатні взяти на себе місію відображення інтересів, цінностей і сподівань, виражених "Майданом" в самому широкому сенсі (як "проющенківських" масових виступів, так і масових акцій на підтримку Януковича).

Оскільки новий закон про вибори до Верховної Ради не передбачає виборів у мажоритарних округах, н айближчим часом виборці орієнтуватимуться або на президента і союзницькі йому політичні сили, або на тих лідерів, які зможуть заявити про себе як про реальну альтернативу чинному президенту і тому режиму, який він уособлює [5].

Звідси випливає головна інтрига виборів 2006-го року: одні політичні сили (Народний союз "Наша Україна", партії, які складали фракцію "Наша Україна", Блок Юлії Тимошенко, Народна партія, Соціалістична партія) вестимуть боротьбу за "політичну спадщину" Ющенка, тоді як сили з іншого табору – за "спадщину", яка залишилася від попереднього режиму (умовно кажучи, "спадщину Януковича"). Активну боротьбу вже розгортають Партія регіонів, Прогресивна соціалістична партія України (Наталя Вітренко), СДПУ(о) (Віктор Медведчук) і (з застереженнями) – знову Соціалістична партія України (Олександр Мороз). Не зайвим буде нагадати, наскільки важливим буде успіх