Пошук шляху до успіху на виборах-2006 змушує учасників політичного процесу шукати можливості гри на електоральному полі "друзів-суперників", що провокує конкуренцію як у лавах "нової влади", так і в середовищі "нової опозиції".

Цей успіх багато в чому залежатиме від ефективності дій нового уряду і президента, партнерських стосунків окремих політиків і політичних груп з головою Верховної Ради.

Зараз було б доцільно розглядати два можливих шляхи розвитку подій:–

формування централізованих "вождистських" партій (блоків), основою яких стануть коаліції партій. Їх очолюватимуть (або з ними асоціюватимуться) харизматичні лідери;–

формування двоблокової політичної системи за ідеологічними принципами (за моделлю, яка нагадуватиме функціонування політичної системи Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Франції, Німеччини).

2.1. "Вождистський шлях"

Саме за цим сценарієм розвивалися досі події в Україні. Зараз моду на такі об'єднання можуть диктувати кілька гравців: чинний президент, Юлія Тимошенко, голова Верховної Ради, лідер соціалістів.

Можливі аргументи президента Ющенка:–

по-перше, конституційна реформа, яка може його змусити скористатися польським досвідом, коли президент країни де-факто очолює партію, яка забезпечує законодавчу підтримку його ініціатив у парламенті та слугує кадровим механізмом для заповнення вакансій у виконавчій владі, яка відповідає за втілення цих ініціатив.–

по-друге, повернення до проекту, який успішно себе зарекомендував протягом останніх чотирьох років, може бути зумовлене необхідністю ефективною стратегії збереження і самої команди стратегів та виконавців, і командної гри, яка забезпечила перемогу коаліції "Сила народу" на президентських виборах [5].

Окрім президента, на створення "вождистської" партії чи, швидше, виборчого блоку партій можуть претендувати голова Верховної Ради та прем'єр-міністр. У нових конституційних умовах саме ці дві позиції стануть новими центрами сили, без згоди яких рішення, важливі для держави (а значить, і для провідних партійних і бізнесових угруповань) не матимуть шансів на ухвалення.

Голова Верховної Ради Володимир Литвин, який під час "помаранчевої революції" набрав максимального впливу на події, потребуватиме, принаймні, збереження своїх власних політичних позицій. Для цього політична сила, яку він очолюватиме, має на парламентських виборах 2006-го року набрати 10-12% голосів виборців, або приблизно 3-3,5 млн. голосів. Тільки за таких умов він матиме перспективи і можливості для нарощування сил і підготовки до президентських виборів 2009-го року [5].

Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко ніколи не приховувала своїх президентських амбіцій. Навіть якщо припустити, що для неї (в умовах значного зростання ролі уряду) набагато важливішим буде залишитися на посаді прем'єр-міністра, все одно вона має пройти випробування парламентськими виборами. Її планка в такому разі піднімається до 15-20%, або до 4-5 млн. голосів виборців).

Станом на початок березня рейтинги голови Верховної Ради Литвина і прем'єр-міністр Тимошенко, за даними соціологічної служби Центру Разумкова, становили 50% та 46% відповідно. Водночас рейтинг очолюваної Литвином Народної партії ледве сягав 3%, а рейтинг партії "Батьківщина", яку очолює прем'єр-міністр Тимошенко – 5-6%. Відкритим питанням залишається спроможність у нових умовах Блоку Юлії Тимошенко без об'єднання з блоком "Наша Україна" і Народною партією України, очолюваної Литвином, досягти цих результатів.

2.2. Спроби припущень і прогнозів

1. Можливі альянси у "провладному таборі"

Не виключено, що під час кампанії з виборів до Верховної Ради 2006-го з'явиться виборчий блок "Ющенка – Тимошенко – Литвина" (Народний союз "Наша Україна", Українська народна партія, Народний рух, Блок Юлії Тимошенко, Народна партія) який боротиметься за використання мандату довіри, отриманого Ющенком під час подій кінця 2004-го року. Потенціал такого блоку соціологи оцінюють у 40-45%.

Якщо об'єднання всіх гілок влади в одному виборчому блоці чи альянсі не відбудеться, коаліції в таборі переможців "помаранчевої революції" могли б виглядати наступним чином:

Праворадикальний блок: "Батьківщина", УНП "Собор", УНП і ПРП – "Наша Україна" (Тимошенко, Матвієнко, Костенко, Пинзеник) Потенціал блоку оцінюється у 10%. Основи такого співробітництва закладаються вже зараз під час формування уряду. Такий виборчий блок може утворитися в разі уповільнення соціальних і економічних реформ, зближення частини оточення президента Ющенка з "групою Литвина" та компромісами президентського оточення з деякими потужними бізнес-групами. Цей варіант розвитку подій виглядає ймовірним у випадку різкого розчарування населення розривом між словами і діями нового президента, але швидше за все, оформлення цієї групи у якості самостійного гравця найближчими роками не станеться [5].

"Правоцентристський блок-1": Народний союз "Наша Україна", УНП, НРУ, ПРП – БЮТ (Ющенко, Тимошенко). Потенціал блоку оцінюється у 40%.

Таке рішення означало б згоду президента очолити блок і надати йому додаткової привабливості в очах виборців. Це також означало б досягнення консенсусу щодо розподілу вищих державних посад: наприклад, за Тимошенко "закріплюється" пост прем'єр-міністра із завданням просування внутрішніх економічних і соціальних реформ, за власне командою Ющенка – зовнішня політика, співпраця з ЄС та Росією тощо [5].

"Правоцентристський блок-2": Народний союз "Наша Україна", УПН, НРУ, ПРП – "Наша Україна" – Народна партія (Ющенко-Литвин). Потенціал блоку оцінюється у 35%.

Фактичне блокування президента Ющенка зі спікером Литвином без Тимошенко могло б статися у якості "цивільного розлучення" і завершення "медового місяця" у стосунках між партнерами по коаліції "Сила народу", а могло б бути тактичним ходом, спрямованим на посилення позицій Ющенка.

"Лівоцентристський блок-1": Народна партія – СПУ або БЮТ (Литвин – Мороз або Тимошенко). Потенціал такого блоку оцінюється у 15%. Такий альянс міг би особливо привабливо виглядати для голови Верховної Ради і прем'єр-міністра у контексті нового конституційного