Варіант об'єднання Литвина і Тимошенко можна розглядати як вкрай гіпотетичний з огляду на об'єднання різних електоратів Литвина і Тимошенко. Цей союз був би доцільним лише у випадку спроб оточення президента відправити у відставку надто активного прем'єр-міністра. Додаткові стимули до такого об'єднання можуть з'явитися вже у вересні цього року. Разом з тим, не варто відкидати можливість переговорів про створення великого блоку партій чи, принаймні, координації зусиль політичних сил, очолюваних Ющенком, Тимошенко, Литвином і Морозом.

2.3. "Нова опозиція"

Конгломерат політичних сил, які на президентських виборах підтримали екс-прем'єр-міністра Віктора Януковича – надто різнорідне середовище, щоб можливо було говорити про можливість створення опозиційного "вождистського" політичного об'єднання. Теоретично воно можливе, за умови грамотної гри на темах цілісності країни, вимог її федералізації, а також російської мови як державної, якнайтісніших відносин (до союзницьких) з Російською Федерацією тощо.

Можливість реалізації проекту створення такого блоку зменшується внаслідок таких чинників:–

гострої конкуренції між СПУ, КПУ, ПСПУ, СДПУ(о) за право називатися головною альтернативою (тобто, "єдиною справжньою опозицією") до чинної влади;–

відсутності у Партії регіонів (іще недавно – потужної парламентської сили), багатьох політичних сил, які представляють у Верховній Раді інтереси крупного бізнесу Харкова, Півдня та інших українських регіонів бажання й досвіду наполегливої роботи в опозиції. Бізнес, як відомо, завжди орієнтується на співпрацю з владою.–

відсутність кандидатури на роль "вождя". Це – головна проблема "опозиції". Очевидно, Янукович з цією роллю і вимогою загальнонаціональної популярності не впорався, а відомі з минулого фігури з вищих політичних ешелонів – тим більше. Але інших – немає [5].

Об'єднання Партії регіонів, СДПУ(о), "Трудової України" та ліворадикальних рухів могло б бути ефективним з точки зору політичних технологій. Ці сили можуть знову зіграти на ідеологічному розмежуванні України за такими параметрами:

Прихильники державного регулювання економіки і протекціонізму проти прихильників продажу землі, повномасштабного залучення західного капіталу і ринкової лібералізації.

Прибічники інтеграції з Росією і створення міждержавного союзу проти "євро романтиків" та прибічників вступу до НАТО.

Прихильники збереження державної опіки над секторами освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства та прихильники приватизації соціальної інфраструктури.

У регіональному вимірі йдеться про об'єднання партій, електоральне ядро яких розміщене в різних регіонах. Прикладом такого політичного "шлюбу з розрахунку" міг би стати союз Компартії (впливової в Автономній республіці Крим, південних областях, Придніпров'ї) та соціалістів (їх вплив найбільший у центральних і північних областях України).

Подібний альянс за принципом розподілу політичних ролей по регіональному принципу теоретично могли б створити Партія регіонів України (Донбас) з НДП чи "Трудовою Україною" (Придніпров'я, Одещина, Крим, Запоріжжя). Але лише Партія регіонів є потужним гравцем, і жодна з цих сил не має досвіду роботи без підтримки державної влади.

Теоретично, "опозиційні блоки" могли б будуватися за наступним принципом: Центристський блок: Партія регіонів, СДПУ(о), "Трудова Україна" (Янукович-Коновалюк, Медвечук, Тігіпко). Потенціал об'єднання – 10-15%.

Можливості утворення сталого "ідеологічного" не лівого блоку, опозиційного до нинішньої державної влади, розглядаються як не надто високі саме зараз, проте цілком реальні у майбутньому. Парадоксальним чином, але є сили, здатні утворити таке об'єднання (це – СДПУ(о), вже названа Партія регіонів, "Трудова Україна", НДП, інші партії, які не мають жодної чіткої ідеології, заявляють про свою належність до "центристського" спектру політики і захищають інтереси як крупного бізнесу, так і колишньої номенклатури. Їхні програмні ідеологічні засади майже ідентичні. Потреба для об'єднання цих партій у єдиний блок є нагальною, оскільки тільки "Регіони", напевне, здатні подолати 3-відсотковий бар'єр [5].

Реальні інтереси кожної з цих груп заважають знаходити спільну мову не "проти", а "за". Інструментів, за допомогою яких можна створити примусовий союз (як ту ж "більшість" на підтримку Кучми), сьогодні жодна сила з цього табору не має, "адміністративного ресурсу" – також. Але на карту поставлене виживання таких політиків, як Медведчук, Гавриш, Пустовойтенко, Тігіпко, Куніцин, представники "донецьких" і "харківських" груп. Такий вантаж може виявитися не під силу рейтингу Януковича. Його повторне об'єднання із "зрадниками" на кшталт Тігіпка виборці навряд чи вибачать.

"Об'єднані ліві" – малоймовірний альянс Компартії та СПУ. Його потенціал оцінюється у 10%. Особистий політичний успіх для лідерів як соціалістів, так і комуністів – уже в минулому. Єдиний, окрім Мороза, яскравий представник соціалістів – Луценко – входить до уряду Тимошенко і асоціюється швидше з коаліцією Ющенко-Тимошенко. Комуністи не мають ні яскравих і перспективних постатей, ні цікавих політичних пропозицій.

Остаточному об'єднанню СПУ з коаліцією "Сила народу" (Ющенко-Тимошенко) завжди заважатимуть амбіції Мороза. Об'єднання СПУ і КПУ може настати в разі суттєвої партійної дискусії і розколу серед соціалістів (такі їхні лідери, як Луценко, напевно, прагнуть працювати в системі координат, створюваній президентом Ющенком), і продовження витіснення комуністів з електорального поля у Донбасі, яке тривало під час парламентських виборів 2002-го і президентських 2004-го. Певні ідеологічні розбіжності і "вождизм" Мороза, передбачуване прагнення Симоненка "керувати" процесом, інші важливі моменти цілком можуть бути подолані перед загрозою назавжди відійти на узбіччя великої політики. Тому вже досить швидко можуть розпочатися пошуки політичної і ідеологічної основи для створення союзу. Справу може пришвидшити постійна загроза розколу в КПУ, де в наявності кілька течій, серед яких – група, налаштована на активну співпрацю з "олігархами"