"Ліворадикальний блок": Партія регіонів, частина КПУ, ПСПУ, "Нова демократія" (Янукович, Медведчук, Грач, Вітренко, Кушнарьов). Потенціал – близько 20%. Таке об'єднання можливе в разі розколу і "модернізації" КПУ, на які вже натякнув в інтерв'ю "Дню" (28.01.2005) довірена особа Януковича, народний депутат Царьов. Чіткі сигнали про бажання співпраці подавав і лідер кримських комуністів Леонід Грач. Бренд Комуністичної партії залишається привабливим, а "донецькі" групи на чолі з Януковичем могли б забезпечити цей гібрид фінансуванням. За певних умов, Янукович міг би відродитися як політик в якості лідера лівого альянсу разом з Грачем, Вітренко і, можливо, Кушнарьовим. Тільки ставши на чолі "лівого сектору", можна подолати "загрозу Вітренко", яка суттєво підвищила свої шанси на політичне відродження, розпочавши кампанію у Доне­цьку. Ідеологією такого утворення могла б бути яскрава антизахідна риторика, програмні вимоги активної соціальної політики (передусім, захисту пенсіонерів), тісних відносин з Росією (і можливий союз з нею), російська мова в якості державної, федеративний устрій держави. Все це вже використовувалося під час останньої президентської кампанії, ці положення разом із знайомими лідерами на чолі блоку можуть бути особливо близькі жителям Донбасу, Криму [5].

Вдала соціальна політика у виконанні нового уряду може суттєво знизити шанси подібного утворення. Окрім того, на електоральному полі суперника активно працюватимуть СПУ, БЮТ, частини блоку "Наша Україна".

Можливі стратегії "опозиційних" сил. Реалізація сценарію формування двох потужних партійних блоків (умовно, блоків Ющенка і Януковича) може призвести до поступового формування двопартійної політичної системи в Україні. На пострадянському просторі востаннє дещо подібна спроба робилася в Росії під час останнього терміну Бориса Єльцина (протиставлення "правоцентристського" і "лівоцентристського" блоків партій, керованих з Кремля, під час чергових виборів до Державної думи). Не варто виключати самостійної участі у парламентських виборах таких партій як КПУ, СПУ чи СДПУ(о). Їхній успіх залежить від обраної тактики відносин із новою владою. Для цього їм потрібно до давно відомих партійних брендів додати новий зміст. Як зазначає директор Інституту національної стратегії Кость Бондаренко, соціал-демократи з часом спробують "стати у пригоді" новій владі, очистившись від надміру "олігархічних елементів" і вкотре змінивши свою "генеральну лінію" [5].

Входження у владу і прилаштування до потужного блоку "партій при владі" також є однією із стратегій виживання для окремих "опозиційних" партій. Співпраця з новим президентом та новим Кабінетом міністрів, вплив на його формування та діяльність потрібна СДПУ(о), Партії регіонів, "Трудовій Україні", НДП для елементарного виживання.

Якщо більшість партій, які підтримували на президентських виборах Януковича, оберуть шлях співпраці з президентом і урядом, Комуністична партія ризикує втратити цінність "позасистемної" опозиції. Тим більше, що таку опозиційність краще за комуністів демонструватимуть прогресивні соціалісти і радикальні проросійські організації.

На виборах 2006-го року варто очікувати нової спроби певних політичних сил зіграти роль "третьої сили" – або, простіше кажучи, поєднати окремі політично і електорально виграшні гасла і цілі з арсеналу двох головних суперників. Найбільше шансів стати такою силою має Соціалістична партія, яка може дистанціюватися від теперішнього державного керівництва заради збереження свого консервативного електорату і примноження його за рахунок виборців КПУ чи "Регіонів" на Півдні і на Сході країни. Іншим варіантом може стати і рішення прем'єр-міністра Тимошенко йти на вибори 2006 року окремо.

Більш перспективною стратегією політичного виживання може стати творення радикальних рухів – "молодокомуністів" та "консервативних націоналістів". Як свідчить досвід "нових" і "старих" демократій, на етапі політичної модернізації у суспільстві з'являється запит на сили, які протестують проти занадто повільних або швидких політичних і соціальних змін.

Розділ 3. Основні підсумки технологічної складової президентської виборчої кампанії в Україні 2004 року

Людям властиво раз у раз повторювати свої помилки, іноді доводячи ситуацію до абсурду. Це твердження повною мірою стосується сфери політичної агітації і пропаганди, в якій уже не перший рік українським політикам пропонують одні й ті самі "технології перемоги". Незважаючи на численні помилки, політики продовжують "купувати" старий товар у новій упаковці, втрачаючи на цьому не тільки мільйонні гонорари, але й свій статус. Президентські вибори 2004 року зафіксували стабільне бажання політиків "купуватися" саме на недієві політтехнології.

3.1. Помилки

Починаючи з 1998 року в середовищі українських політологів точиться дискусія щодо доцільності запрошення російських і будь-яких інших закордонних спеціалістів для ведення українських політичних кампаній. Можна навести багато прикладів якісних послуг, які надавали українським політикам іноземні політтехнологи (зокрема, росіяни, поляки, французи 2002-го року). Проте кількість гучних, але невдалих заходів московських фахівців призвела до падіння іміджу політтехнологій взагалі. В результаті, цим "лайливим" словом почали називати будь-які передвиборчі заходи, особливо публічного плану. Так, уже цього тижня голова Виконавчого комітету – виконавчий секретар СНД Володимир Рушайло назвав помаранчеву революцію "політтехнологією", яку варто засуджувати і не допустити в інших країнах СНД [8].

Саме росіян можна вважати першими спеціалістами, які не тільки запровадили в Україні так звані "брудні" політтехнології, але й почали пропонувати політикам неякісний товар. Минулого року відбулося масове застосування програшних ініціатив, навіть незважаючи на те, що їхня недієвість була доведена парламентськими виборами 2002-го року. Зокрема, варто назвати такі помилки вітчизняних політиків (а саме вони відповідають за остаточне затвердження кампанії):–

запрошення до очолення штабу і консультування спеціалістів, які вже довели своє незнання і небажання розуміти українських умов – Гліба Павловського, Марата Гельмата, Сергія Маркова, Ігоря Шувалова та інших. Ці люди орієнтуються в своїй роботі на "адміністративний ресурс" і на підданську психологію виборців, що,