"Телевізійне кілерство" у стилі Сергія Доренка (останній, до речі, зіграв під час "помаранчевої революції" 2004-го року незвичну для нього роль – одного з героїв Майдану). В Україні роль ведучих, завданням яких було тільки "мочити" конкурента, відіграли В'ячеслав Піховшек, Дмитро Корчинський і Дмитро Джангіров, однак вплив на преференції населення був мінімальний. Набагато більш важливу роль відіграв утворений навколо Ющенка інформаційний вакуум.–

Абсолютизація кількості, а не якості рекламної продукції, що особливо проявилося в зовнішній рекламі. Під час попередніх виборчих кампаній такого не відбувалося і можна вважати, що після виборів 2004 року політики будуть обережніше ставитися до пропозицій розміщення агітаційних біг-бордів.–

Телевізійна реклама повторила провал 2002 року, запропонувавши сірі, непримітні ролики із стандартними схемами: діти, острах, надія.–

Реалізація плану "наш клон" і "більше кандидатів – розумних і гарних" продовжується з року в рік, і на цих виборах було досягнуто значного результату – 26 кандидатів у президенти України, більшість з яких була невідома ні політологам, ні пресі. Можна чекати, що відсутність результату (зокрема, навіть відома ЗМІ і виборцям Наталя Вітренко не здобула і 2% бар'єру) не зупинить в 2006 році політичні партії від розмноження. Вже в останні місяці 2004 року було зареєстровано 8 партій – явно з прицілом на парламентські вибори.–

Абсолютизація "адміністративного ресурсу", в якій проявився його парадокс – якщо користуватися цим ресурсом обережно, то він не дає потрібного результату, не дозволяє контролювати місцевих чиновників, якщо ж довести його до повного диктату, то результат викликає обурення всієї країни.–

Технологічне маніпулювання результатами соціологічних досліджень, які в своїй суперечливості досягли повної недовіри населення і призвели до падіння іміджу цілої науки [8].

Також було відмічено багато інших помилок, які з року в рік повторюються, забирають масу фінансів, однак мають мінімальний вплив на результат – це і розповсюдження фальшивої агітації, і поширення "компромату", і створення "сайтів-кіллерів", і використання зірок для підтримки кандидата (починаючи від президента сусідньої держави і закінчуючи Кіркоровим).

3.2. Здобутки на майбутнє

Президентські вибори 2004 року не лише продемонстрували помилковість низки політичних технологій, але й намітили шляхи ефективного ведення виборчої кампанії. Важливо відзначити такі заходи, які вже довели свою ефективність і напевно будуть розвиватися на вітчизняному політичному полі:

Event-marketing (івент-маркетинг, створення подій) від створення інформаційних приводів поступово виростає до рівня створення нового дискурсу. Іншими словами – це пропозиція виборцям такої ситуації, в якій єдиний вихід пов'язуватиметься з конкретним кандидатом. Найкраще ілюструється фабулою і розвитком сюжету фільму "Хвіст виляє собакою".

Задіяння судів – вибори-2004 показали, наскільки важливим є юридичний компонент виборчої кампанії.

Таким чином, можна відзначити дві основні тенденції в розвитку українських політтехнологій:–

повторення помилок минулих років–

інтуїтивний пошук нових ефективних шляхів до перемоги [8].

Очевидно, з кожною кампанією буде зменшуватися вплив обох цих тен­денцій, і зростатиме значення теоретичної (у першу чергу, юридичної) підготовки, джерелом якої стане, у тому числі, й досвід президентських виборів 2004 року.

Висновки

Дослідивши протистояння влади і опозиції під час останніх президентських виборів в Україні, можна зробити наступні висновки:

1. Початком кампанії на українській політичній сцені чітко вималювалися дві полярні сили. З одного боку, коаліція "Сила народу" на чолі з Віктором Ющенком та Юлею Тимошенко уособлювала прагнення тих, хто хоче демократичних змін і гідного життя за європейськими стандартами.

З другого боку, за кандидатом від влади Віктором Януковичем стояв величезний державний репресивний апарат і великий олігархічний капітал. Ці люди здебільшого підтримували чинного прем'єра не з гарячої любові до висуванця "донецьких", а з елементарного страху втратити все.

2. Вже на початку 2000-х став помітним антагонізм поміж донецьким угрупованням (орієнтованим усе ж на розвиток національного виробництва – хоч і за специфічних умов сприяння з боку влади) та кланом СДПУ(о), який звик паразитувати на перерозподілі бюджетних потоків. Слід підкреслити: цей антагонізм має принциповий характер, оскільки "донецькі" в ході трансформації могли б перетворитися в майбутньому на респектабельних бізнесменів європейського штибу, зацікавлених у створенні передбачуваних, чесних і однакових для всіх правил гри на ринку; а натомість клани Медведчука-Суркіса можуть існувати лишень в умовах непрозорої, непідконтрольної влади, яка має можливість маніпулювати громадськими коштами.

3. Виборча кампанія прем'єра (ведена владою за порадами московських "технологів") відбувалася в рамках "напружено-дестабілізаційного сценарію": саме влада, свідомо провокуючи численні осередки суспільної напруженості, водночас мала залишитися для людей єдиною гарантією стабільності. Найбільш промовистим виявом таких технологій стала відома заява Януковича про запровадження другої державної мови й подвійного громадянства. Водночас в усіх підконтрольних владі засобах масової інформації виборцям намагалися нав'язати думку: Ющенко неминуче принесе Україні міжнаціональну напруженість і поділ держави на регіони першого (Галичина), другого (Центр) та третього (Південь та Схід) ґатунку.

4. Десять років тому найсхіднішими й найпівденнішими теренами цієї