Дві інші функції в Законі про РНБОУ по суті лише розкривають пункт Конституції і ставлять перед Радою одне завдання: за будь-яких умов координувати і здійснювати контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. В принципі, згідно з цим Законом, не обов’язково було ділити це завдання на мирне і кризове. В інших країнах (Польща, Туреччина донедавна) питання управління в умовах кризової ситуації – одна з найважливіших функцій відповідних органів, а Рада національної безпеки часто виступає центральним елементом в управлінні кризою.

Стаття 4 Закону точніше розкриває роль і місце РНБОУ в процесі управління національною безпекою, оскільки говорить про її компетенцію у цій сфері. Оминувши чисто аналітичні пункти, що стосуються не тільки РНБОУ, звернемо увагу на окремі важливі моменти. Так, РНБОУ має право подавати Президентові пропозиції щодо:

· утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

· проекту Закону України про Державний бюджет України щодо статей, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України;

· матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

· залучення контрольних, інспекційних і наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених в дію Указами Президента України;

· забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденцій розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних і реальних загроз національним інтересам України;

· питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Кілька разів повторюється пункт про координацію і контроль, але наприкінці статті законодавці запропонували чітке формулювання цього моменту: РНБОУ координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Отже, згідно з Законом, РНБОУ опікується абсолютно всіма питаннями в Україні, хоча реально не виписано механізми цієї діяльності. Так, Закон не встановлює відповідальності відділів у структурі Ради, не фіксує таких важливих елементів управління національною безпекою, як щорічні доповіді, збирання розвідувальної інформації, відповідальність за свої дії. Саме це дозволяє говорити, що Закон про РНБОУ є декларативним і лише розширює відповідну Статтю Конституції.

Не менш, а можливо й більш важливим для розуміння системи управління національною безпекою в Україні є Закон України „Про основи національної безпеки України”, ухвалений 19 червня 2003 року. Він конкретно визначає, хто має перейматися національною безпекою, тобто – коло її суб’єктів. Сюди входять: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, Генеральна прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об’єднання громадян. Їх зусилля мають бути спрямовані на об’єкти національної безпеки: людину і громадянина (їх конституційні права і свободи), суспільство (його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне та природне середовище, природні ресурси) і державу (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність).

Як бачимо, законодавець підійшов дуже широко до визначення учасників процесу забезпечення і управління національною безпекою. Національна безпека, в їх розумінні, це сукупність усіх проблем, що стосуються безпечного існування громадянина і суспільства. Загроза життю однієї людини – це вже загроза національній безпеці. Відповідно, і суди, і Нацбанк, і громадські організації (наприклад, клуб книголюбів) є суб’єктами національної безпеки і мусять, поряд зі своїми прямим функціями, нести тягар цієї відповідальності. Однак, натякнувши на цей факт, народні депутати не стали його розвивати.

Услід за скасованою Концепцією (основами державної політики) національної безпеки України, стаття 9 цього Закону розширює бачення повноважень основних суб’єктів системи забезпечення національної безпеки. Але Закон не говорить нічого нового про систему ухвалення рішень і управління у сфері національної безпеки: Президент здійснює загальне керівництво, а РНБОУ координує і контролює діяльність органів виконавчої влади. Між іншим, контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється, відповідно, Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України. Однак детальних положень, хто кого контролює, хто за що відповідає, не існує.

Натомість є пояснення щодо відповідальності інших суб’єктів національної безпеки. Так, громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади й органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси,