добровільно і в порядку виконання конституційних обов’язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни. Верховна Рада України, у межах повноважень, визначених Конституцією, ухвалює закони, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, приймає інші рішення з питань відбиття збройної агресії проти України, введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України. Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави; вживає заходів для забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби зі злочинністю. Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України згідно із законами України; прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України; Національний банк України, відповідно до основних засад грошово-кредитної політики, розроблених Радою Національного банку, визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України тощо.
З одного боку, така деталізація точніше вказує на структуру системи управління національною безпекою, визначає відповідальних за різні рівні ухвалення рішень. Однак, з іншого боку, будь-які новації звелися до введення словосполучення „в інтересах національної безпеки” в конституційні визначення відповідних суб’єктів.
Звичайно, таке профановане визначення не сприяє розумінню ролі, яку має відігравати, наприклад, Нацбанк у сфері управління національною безпекою. Та й ступінь контролю РНБОУ за діяльністю органів виконавчої влади не конкретизовано – найбільш залученою особою до сфери ухвалення рішень залишається Президент України. Але нагадаємо: РНБОУ є не дорадчим органом при Президентові (як, наприклад, Рада національної безпеки Польщі), а координуючим і контролюючим органом при ньому. Закон „Про основи національної безпеки України” вилучив занадто очевидні повтори і перехресні посилання в Концепції національної безпеки та інших актах, однак не дав явних вказівок щодо ролей, відповідальності та розподілу повноважень державних органів. Звичайно, якщо говоримо про реалізацію покладених на органи влади конституційних повноважень (наприклад, емісію грошей у Нацбанку чи ухвалення законів у Верховній Раді), то всі питання ніби зникають – не потрібно ухвалювати додаткових нормативних документів. Однак якщо виносимо сферу національної безпеки „за дужки” щоденної роботи, вважаємо її окремою системою, котра заслуговує на окремі рівні компетенції, то брак чіткого розподілу повноважень і схеми управління негативно впливає на весь процес.
Втім, заглибившись далі у нормативно-правові акти, з’ясовуємо, що потрібні механізми координації і контролю виписані в Указах Президента „Про Раду національної безпеки і оборони України”, в яких чітко регламентуються склад, функції, принципи роботи цього органу та послідовність його дій.
Для кращого розуміння безмежних і, водночас, невизначених можливостей РНБОУ згадаємо Указ Президента „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 червня 1998 року „Про хід виконання Указу Президента України від 1 січня 1998 року №41 „Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі” (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №1012/98 від 11.09.98)”. Звичайно, цей Указ є рішенням Президента України і відповідає його конституційним повноваженням, але він спрямований на виконання рішень РНБОУ. Тобто, саме РНБОУ порадила Президентові, крім усього іншого, примусити Кабмін затвердити у двомісячний термін та реалізувати програму заходів щодо поступового (протягом трьох років) зменшення видатків Державного бюджету України; попросити Кабмін опрацювати в місячний термін пропозиції щодо скорочення загальних ставок податку на фонд заробітної платні шляхом зменшення зборів до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення та до Фонду соціального страхування України; примусити Кабмін внести у двотижневий термін пропозиції щодо вдосконалення управління майном, що перебуває у державній власності, та використання державних корпоративних прав тощо; звернутися до Верховної Ради України з пропозицією утриматися від прийняття законодавчих актів, реалізація яких вимагає додаткових асигнувань з Державного бюджету; звернутися до Верховної Ради з пропозиціями розглянути як невідкладні деякі проекти законів України тощо; доручити Державній податковій адміністрації вжити додаткових заходів, спрямованих на обмеження відпливу доходів з легальної сфери виробництва (зокрема, через систему фіктивних фірм) та уникнення на цій основі сплати податків, а також провести у тримісячний термін суцільну перевірку додержання суб’єктами господарської діяльності податкового законодавства під час здійснення бартерних операцій.
Отже, сфера втручання Ради національної безпеки є, по суті, надто широкою як за кількістю питань (відповідні укази існують фактично щодо всіх сфер народного господарства), так і за впливом на інші суб’єкти національної безпеки – за винятком Президента України.
Неефективність підходу, коли РНБОУ переймається всім і нічим, можна продемонструвати на прикладі звіту В. Радченка „Про основні результати роботи Ради національної безпеки і оборони України та апарату Ради у 2003 році” („Стратегічна панорама”, №1, 2004 рік). Зокрема, кілька абзаців цього звіту конституційного органу присвячено заходам, спрямованим на зменшення випадкових отруєнь алкоголем. Результатом роботи РНБОУ називається те, що „кількість померлих від випадкових отруєнь алкоголем за січень – жовтень 2003 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, скоротилася на 652 особи”. Подібне у звіті, наприклад, американської РНБ просто неможливе – у зв’язку з чітким окресленням її повноважень.
Нині юридичні формулювання щодо системи управління національною безпекою залишаються в описаному нами стані.