Однак, внаслідок політичних змін в країні, старі терміни наповнюються новим змістом. Нас ще чекають новації у законах „Про Кабінет Міністрів України” та „Про Президента України”, та вже тепер можна бачити, в якому напрямі може розвиватися роль РНБОУ. У засобах масової інформації не раз піддавався критиці Указ Президента „Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України” від 8 лютого 2005 року [6], тому обмежимося лише констатацією фактів.
Так, на сьогодні Секретар РНБОУ може на виконання рішень РНБОУ (тобто, це не його власне право, а рішення 2/3 РНБОУ) додатково до законних повноважень:
· вносити до міністерств, інших органів виконавчої влади обов’язкові для розгляду пропозиції та рекомендації з проблем національної безпеки і оборони, поліпшення координації діяльності цих органів у зазначеній сфері;
· ініціювати невідкладний розгляд Кабінетом Міністрів України питань щодо виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України;
· брати участь у засіданні Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу;
· порушувати за результатами здійснення контролю за виконанням рішень Ради національної безпеки і оборони України питання щодо відповідальності посадових осіб;
· погоджувати пропозиції щодо кандидатур на посади в органах державної влади, діяльність яких пов’язана з питаннями національної безпеки і оборони України, призначення яких на посади здійснюється Президентом України.
Фактично цей Указ визначив чітке розуміння ролі і місця РНБОУ в системі управління національною безпекою. Правда, трохи змінилися відповіді на запитання „як координує і як контролює” – відтепер РНБОУ в особі свого Секретаря стала окремим центром ухвалення рішень, який може судити про звільнення, призначення посадових осіб, опосередковано втручатися в роботу виконавчої гілки влади тощо. Відповідно, є кілька зауважень, що стосуються:
· надання РНБОУ виключних і занадто великих повноважень;
· розширення сфери національної безпеки до, по суті, всіх можливих аспектів життя;
· створення перехресних повноважень між Секретаріатом Президента, Кабміном, правоохоронними органами (Генпрокуратурою);
· порушення системи трьох гілок влади.
Отже, є всі підстави вважати, що конкретизація ролі РНБОУ лише видимість – на сьогодні неправильна організація апарату і неможливість виконувати в повній мірі Указ Президента викликали нові запитання і претензії до всієї системи ухвалення рішень у сфері національної безпеки. Окрім того, невирішеними лишилися такі важливі питання, як відповідальність РНБОУ за свої рішення, порядок дій у випадку кризової ситуації, чітке визначення питань і пріоритетів національної безпеки. Доти, доки ці питання лишаються чисто політичними, а не юридичними, РНБОУ буде консультативним органом, що сприяє наданню главі держави максимально повної інформації з важливих питань, а також аналізує потенційні загрози і опікується кризовим менеджментом. Втім, дуже рідко це сприяє досягненню конкретних завдань у сфері національної безпеки.
Література:
1. National Intelligence Machinery. – Available from http://www.tso.co.uk/bookshop.
2. Гончаренко О. М., Лисицин Е. М. Методологічні засади розробки нової редакції Концепції національної безпеки України. – К.: НІСД, Серія „Національна безпека”. – 2001. - Випуск 4.
3. Горбулін В. П., Бєлов О. Ф., Лисицин Е. М. Актуальні питання організації стратегічного планування державної політики національної безпеки України // Стратегічна панорама. – 1999. - №3. – С. 12 - 19.
4. Лисицин Э., Джангужин Р., Гончаренко А. Гражданский контроль и система национальной безопасности Украины // Зеркало недели. - № 35 (410). – 2002. - 14 - 20 сентября.
5. Мирошниченко В. М. Организация управления и обеспечение национальной безопасности Российской Федерации. – М.: Издательство „Экзамен”, 2002. – 256 с.
6. Рахманин С. Административный тупик // Зеркало недели. - № 10 (538). – 2005. - 19 - 25 марта.
7. Шер Дж. Військова та безпекова реформа в Україні: західний погляд // Стратегічна панорама – 2003. - № 2.
8. www.politik.org.ua