Аби з’ясувати питання підпорядкування військових формувань під час підготовки і ведення оборони як основного завдання ВОД, звернемося до Закону України „Про оборону”. В його ст. 12 чітко регламентовано:

Діяльність і управління іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, та правоохоронними органами, які, відповідно до своїх повноважень, беруть участь в обороні держави, здійснюються згідно із законодавством.

Інші військові формування, утворені відповідно до законів України, та відповідні правоохоронні органи:

узгоджують з Генеральним штабом ЗС України їх програми розвитку в частині, що стосується оборони держави, а також плани підготовки їх органів управління, з’єднань і частин, призначених для підпорядкування органам військового управління в особливий період та виконання завдань територіальної оборони;

здійснюють під керівництвом Генерального штабу ЗС України планування застосування органів управління, з’єднань і частин, призначених для підпорядкування органам військового управління ЗС України в особливий період та виконання завдань територіальної оборони, надають Генеральному штабу ЗС України необхідну для цієї роботи інформацію;

здійснюють разом із ЗС України підготовку та забезпечують готовність до спільних дій з метою оборони, беруть участь у створенні єдиної системи управління та всебічного забезпечення на особливий період;

узгоджують з Генеральним штабом оперативно-стратегічні вимоги до озброєння та військової техніки, військово-технічного майна, його якісні та кількісні показники, спільно з Міністерством оборони України розробляють державну програму розвитку озброєння і військової техніки та формують державне оборонне замовлення;

узгоджують з Міністерством оборони України програми підготовки військових кадрів, вживають заходів щодо оптимізації системи військової освіти;

в особливий період відповідним органам військового управління ЗС України підпорядковуються визначені в установленому порядку Генеральним штабом ЗС України органи управління, з’єднання, частини та установи інших військових формувань.

Отже, ми з’ясували, що в мирний час всі силові структури ВОД не мають єдиного керівництва, але у сфері підготовки до оборони країни свою діяльність узгоджують з Генеральним штабом ЗС України, під його керівництвом здійснюють планування оборони та беруть участь у створенні єдиної системи управління на особливий період. Що ж стосується особливого періоду, то органи управління, з’єднання, частини та установи інших військових формувань підпорядковуються відповідним органам військового управління ЗС України в порядку, визначеному Генеральним штабом. Це свідчить про основоположну роль ЗС України та їх Генерального штабу в процесі підготовки та ведення оборони держави.

Підсумовуючи, можна сказати, що провідним компонентом ВОД є Збройні Сили України як гарант воєнної безпеки країни.

На початку становлення України як демократичної правової держави її Збройні Сили становили частку Радянської Армії колишнього СРСР і сприймалися лише як необхідний атрибут державності. Вони налічували майже 900 тисяч чоловік особового складу, функціонально і структурно відповідаючи вимогам часів холодної війни. Така армія не відповідала як геополітичним реаліям, так й економічним можливостям України. Тому основні зусилля держави були спрямовані на формування основ ЗС України та значного скорочення їх чисельності. Протягом десятиріччя армію було скорочено більш як на 400 тисяч чоловік. З її складу виведено велику кількість озброєння і військової техніки [4, с. 22].

Однак конкретного програмового документа, який би регламентував скорочення ЗС України та їх приведення до вимог часу, у перші роки незалежності розроблено не було. Лише у січні 1997 року Указом Президента України введено в дію Державну програму будівництва та розвитку ЗС на період до 2005 року. Однак суттєві зміни, що відбувалися у світі наприкінці 1990-х років, обумовили уточнення цієї програми, і вже в липні 2000 року було затверджено Державну програму реформування та розвитку ЗС України, теж розраховану до 2005 року. Статистичні дані [4, с. 22] скорочення бойового та чисельного складу ЗС України (згідно з цим документом) подано у таблиці 4.

Таблиця 4

Скорочення бойового та чисельного складу ЗС України

Найменування | 1992 рік | 2000 рік | 2004 рік | Різниця

Особовий склад

Всього | 900 000 | 400 000 | 355 000 | -545 000

Військовослужбовців | 720 000 | 310 000 | 265 500 | -454 500

Цивільний персонал | 180 000 | 90 000 | 89 500 | -90 500

Основні види озброєння

Танки | 6 500 | 4 000 | 1 790 | -4 710

БМП | 7 000 | 5 000 | 2 270 | -4 730

Гармати і міномети калібру > 100мм | 7 200 | 4 000 | 2 080 | -5 120

Бойові літаки | 1 500 | 680 | 270 | -1 230

Бойові кораблі і катери | 6* | 35 | 30 | +121

Судна і катери забезпечення | 103 | 97

* Наявність до розподілу Чорноморського флоту

Отже, ми підійшли до розгляду питання: який вигляд на сьогодні мають ЗС України як базовий елемент воєнної організації України?

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про Збройні Сили України” від 5 жовтня 2000 року, „Збройні Сили України – це військове формування, на яке, відповідно до Конституції України, покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України”.

Крім виконання основної функції, з’єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України, відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до: здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану; посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового