оформлення; ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру; надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.
Нині ЗС України структурно мають такий склад [4, с. 24]: Генеральний штаб ЗС України; види ЗС України: Сухопутні війська, Повітряні Сили (відповідно до Закону України „Про внесення зміни до статті 3 Закону України „Про Збройні Сили України” від 3 червня 2004 року, Військово-Повітряні Сили та Війська протиповітряної оборони перейменовано на Повітряні Сили), Військово-Морські Сили; з’єднання, військові частини, військово-навчальні заклади, установи та організації, що не входять до видів ЗС України (схема 1).
Схема 1
Структура Збройних Сил України
За функціональним призначенням ЗС України поділено на три структури: Об’єднані сили швидкого реагування (ОСШР), Основні сили оборони, Стратегічні резерви (схема 2) [4, с. 24]. При цьому, ОСШР перебувають у стадії створення, яка (за планом) повинна завершитися 2006 року.
Схема № 2
Функціональні структури Збройних Сил України
Загальна штатна чисельність особового складу ЗСУ (на січень 2004 року) складала 355000 осіб, у тому числі 265500 військовослужбовців та 89500 осіб цивільного персоналу (таблиця 5) [4, с. 25].
Таблиця 5
Штатна чисельність особового складу ЗС України
Особовий склад | МО України | ГШ ЗС України | СВ | ПС | ВМС | ЧБП
Всього | 1760 | 980 | 166900 | 94650 | 25940 | 64720
Військовослужбовці | 1020 | 760 | 125600 | 77000 | 19600 | 41520
Цивільний персонал | 740 | 220 | 41350 | 17650 | 6340 | 23200
Нинішні ЗС України за своєю структурою та кількісними показниками значно відрізняються від Збройних Сил зразка 1992 року. Проте за якісними показниками вони ще далекі від ідеалу. Насамперед це стосується технічного переозброєння армії. Показово, що за всю історію розбудови ЗС України було закуплено лише 20 автомобілів і 17 одиниць ракетно-артилерійського озброєння, не отримано жодного танка, літака чи гелікоптера [6, с. 38]. На сьогодні стан озброєння та військової техніки (ОВТ) характеризується швидкими темпами морального і фізичного старіння (понад 60 % ОВТ експлуатуються понад 15 років) [4, с. 28].
Обраний Україною курс на євроатлантичну інтеграцію, її наміри брати активну участь у європейській політиці безпеки та оборони, інтенсивне використання нових технологій в управлінні військами (силами), оснащенні Збройних Сил ОВТ, існуючий стан в оборонній сфері викликали нагальну потребу у прискоренні реформування ЗС України.
Щоб виправити ситуацію, яка склалася, було проведено оборонний огляд. Це дало змогу визначити сфери, в яких потрібно інтенсифікувати проведення реформ. Розроблено Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року, який містить основні напрямки та шляхи досягнення майбутнього обрису ЗС України.
Головною метою реформування ЗС України є приведення їх у відповідність до змін середовища безпеки та можливостей держави, а також забезпечення здатності виконувати нові місії та завдання, що випливають з політики безпеки і оборони держави.
Відтак можна зробити висновок, що воєнна організація України структурно має дві підсистеми (два компоненти): підсистему органів державної влади (управлінсько-регламентуючий компонент) та підсистему військових формувань (силовий компонент). До силового компоненту ВОД входять усі військові формування, утворені відповідно до законів України.
Проведення порівняльного аналізу функцій і завдань військових формувань, їх кількісного і якісного складу дає змогу стверджувати, що базовим елементом ВОД є ЗС України, покликані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Вони є важливим атрибутом суверенної держави.
Нині ЗС України перебувають у стані реформування для приведення їх у відповідність до змін середовища безпеки та можливостей держави.
Література:
1. Закон України „Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №39. С. 351.
2. Закон України „Про оборону України” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: „Азимут-Україна”. – 2003. – 1008 с.
3. Закон України „Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №35. С. 236; Указ Президента України „Питання Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи”; Закон України „Про Збройні Сили України” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: „Азимут-Україна”. – 2003. С.72; Закон України „Про Службу безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992 - №27, С. 382; Закон України „Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: „Азимут-Україна”. – 2003. С. 184.
4. Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року: (Біла книга України). – К.: Аванпост-прім. – 2004. – 98 с.
5. Конституція України // К.: Парламентське видавництво, 1997. – 100 с.; Закон України „Про оборону України” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: „Азимут-Україна”. – 2003. С. 58; Воєнна доктрина України // Національна безпека і оборона. - 2004. - № 8. С. 5.
6. М. Сунгуровський. Оборонно-промисловий комплекс України: проблемні питання розвитку. // Національна безпека і оборона. - 2004. - № 8. С. 37.
7. www.politik.org.ua