Реферат на тему:
Зовнішні чинники президентської виборчої кампанії 2004 року
Президентські вибори 2004 року продемонстрували важливість стратегічної ролі України в геополітичному та геоекономічному просторі. Активність великих світових держав та міжнародних організацій у період виборчого процесу засвідчила ключову роль України між Заходом і Сходом. У пропонованому дослідженні зроблено спробу проаналізувати вплив, місце і значення для України зовнішніх чинників президентської кампанії 2004 року. Використовувались відкриті інформаційні джерела.
Зростання ролі зовнішнього чинника
Зовнішній фактор виборів Президента 2004 року характеризувався суперництвом Заходу і Сходу. Політична криза, що склалася в Україні наприкінці 2004 року, певною мірою ускладнила стосунки Росії та Європи. Відкрита підтримка Москвою одного з кандидатів на пост Президента України дала можливість Заходові вказувати Кремлю на неприпустимість втручання у внутрішні справи України (до речі, саме ця тема стала центральною на саміті ЄС – Росія). Москва, в свою чергу, заявила, що події в Україні є результатом „змови Заходу, геополітичною метою якого є звуження російської зони впливу” [1]. З такими заявами виступали політики та політологи, зокрема, В. Жириновський та Г. Павловський. Суть цих заяв зводилася до того, що спочатку Захід заволодів Грузією, тепер черга дійшла до України. Г. Павловський навіть переконував, що події в Україні доводять правильність рішення про скасування прямих виборів російських губернаторів. Він запевняв, що „скрізь проявляється підступна агресія проти Російської імперії” [2]. Міністр закордонних справ Росії С. Лавров звинуватив Європу в тому, що вона використовує українську кризу для „проведення нових розподільчих ліній”. Послідовно утверджували таку думку в масовій свідомості російські ЗМІ.
Дещо інші думки висловлювалися в мережі Інтернет. Зокрема, заступник головного редактора „Времени новостей” С. Новопрудський виявив істинні причини невдоволення та страху Росії: побоювання, що Україна, після Грузії та Сербії, все ж таки звільниться від режиму влади радянського зразка. В країні, пише журналіст, формуються молоді національні еліти, які не мають жодного зв’язку з радянським режимом. Лідер партії „Яблоко” Г. Явлінський переконаний, що, дискредитуючи українські вибори, Кремль хоче показати російським громадянам, що на території колишніх радянських республік чесних виборів бути не може. Це стане відчутним ударом влади по репутації слабкої російської опозиції. На думку Г. Явлінського, політика російської влади щодо України вказує на імперські амбіції.
„Вперше після розпаду Радянського Союзу відбулося таке відкрите зіткнення інтересів Росії і Заходу. Захід ще не звик до сильної Росії, яка захищає свої інтереси, але має звикати” [3], – заявив В. Никонов, політолог, близький до Кремля. Росія вважає Україну полем битви за вплив власний і Заходу. На думку В. Никонова, після перемоги В. Ющенка Україна протягом двох років вступить до НАТО, що суперечитиме інтересам Росії.
Західні політики та політологи через мас-медіа прогнозували невтішні російські перспективи: „... без України Росія буде „лише” Росією, а разом з Україною вона буде „радянським союзом”, тільки без КПРС” [4]. Очевидно, що ставки у виборчій кампанії надзвичайно високі, оскільки наслідком ситуації буде визначення довгострокової геополітичної структури: „Головна ставка в українській грі – це політичне і стратегічне місце Росії” [5]; „Політична прірва між Росією та Заходом не була такою глибокою з часу косівської війни”. ОБСЄ, ЄС, НАТО та США одностайно засуджували нечесні президентські вибори в Україні. США, що вклали сотні мільйонів доларів у розвиток ринкової економіки і знищення ядерної зброї в Україні, не терпітимуть застосування сили проти народу” [6]. Можливим наслідком силового варіанту могло б стати відродження на континенті холодної війни і збройного протистояння, означало б повний розрив Росії з США та Європою.
З. Бжезинський переконаний, що „...справді демократична Україна надала б величезне прискорення демократичній перспективі для інших республік колишнього Радянського Союзу” [7]. Американський політолог справедливо зазначає, що демократична Україна не стала б антиросійською, але вона, безперечно, здійснювала б тиск на користь пожвавлення демократії в Росії. Отже, у випадку реальних демократичних перетворень в Україні все більше й більше росіян розглядали б „путінський режим як анахронізм” [8]. Однак при поразці демократії в Україні і розколі країни шанси Росії відтворити імперію збільшилися б. „Якби Україна була трансформована на сателіта зразка Білорусі, тоді Кремль знову став би столицею імперії” [9].
На думку західних експертів, більш за все Москву непокоїть сусідство країн, де може бути утверджена демократична система правління західного зразка, що для офіційного Кремля неприйнятно. Хоча можна припустити, що політична ситуація, яка склалася раніше у Польщі (1989 р.), Чеській республіці (1989 р.), Грузії (2003 р.), а тепер і в Україні, навряд чи трапиться найближчим часом в Росії.
Українські події дали змогу багатьом ще раз пригадати історію визвольного руху 1989 року. „Саме Україні вдалося розбудити європейців. Цю країну багато західних європейців сприймали як філіал московської влади… Оскільки Росія велика і її важко зрозуміти і легко образити, європейці не ризикували робити Україні пропозиції, які б могли викликати невдоволення керівництва Москви” [10], переконує одне авторитетне німецьке видання. „Останнім часом особливо помітні спроби президента Путіна відновити російський вплив у колишніх радянських державах”, – вважає професор міжнародних відносин М. Лайт з Лондонської школи економіки. Насправді ж „справа не в завоюванні і не у втраті України для однієї із сторін (Росія, Захід). Хто б не переміг, йому доведеться й надалі співпрацювати і з Росією і з Заходом”, – підкреслює професор.
Зрозуміло, що жоден серйозний політик