кілька днів після оголошення їх результатів. Вашингтон звернувся до влади України із закликом не затверджувати підсумки президентських виборів доти, доки не будуть розслідувані всі факти порушень у ході голосування та підрахунку голосів на рівні територіальних виборчих комісій. Адміністрація президента США розцінила порушення як заздалегідь сплановану акцію. Офіційний представник державного департаменту Е. Ерлі, коментуючи цю заяву, сказав: „Ми чекаємо дій з розслідування повідомлень щодо махінацій, потім розглянемо, що відбулося, і вживатимемо, якщо буде необхідно, відповідних заходів” [14]. Державний секретар К. Пауелл заявив, що США не можуть визнати законність результатів виборів другого туру і „виступають разом з народом України в його зусиллях забезпечити перемогу демократичного вибору”. Сенатор Р. Лугар, який був спостерігачем на українських виборах, від імені президента Дж. Буша висловив переконання, що план фальсифікації результатів виборів в останній день голосування був підготовлений заздалегідь за безпосередньої участі української влади.
На думку колишнього посла США в Україні С. Пайфера, країна сьогодні потребує системної і масштабної підтримки з боку США [15], що й дасть можливість для реальних зрушень та перетворень у демократизації суспільства. Як стверджує дипломат, допомога має дві ключові складові: політичну – президент Дж. Буш запросить В. Ющенка відвідати Вашингтон або сам відвідає Київ під час свого візиту до Європи; та економічну – США переорієнтують свої програми допомоги так, щоб допомогти новообраному президентові якомога швидше досягти своєї мети, сприяти поліпшенню ділової атмосфери, залученню інвестицій. Також США, на переконання С. Пайфера, повинні, консультуючись з В. Ющенком, визначити шлях зближення України з європейськими інститутами.
Проблемним в україно-американських стосунках лишається іракське питання, вирішення якого суттєво впливатиме на розвиток стратегічного партнерства.
Про кредит довіри до нової української влади свідчить розпочатий Конгресом США процес щодо прийняття закону про виключення України зі сфери дії поправки Джексона – Веника.
Російський чинник українських виборів
Цілком очевидно, що українські вибори для Росії стали однією з ключових міжнародних подій 2004 року. На думку багатьох експертів, як західних, так і російських, після розпаду СРСР „Москва ще не знала дипломатичної поразки такого масштабу” [16], участь Росії в українських виборах стала для неї „найбільшим зовнішньополітичним провалом за останні кілька років” [17], „Кремль занадто рано визначився з підтримкою В. Януковича. ...З точки зору зовнішньої політики це був незграбний крок, оскільки Росія тим самим відмовилася від можливості реагувати, не втрачаючи свого обличчя, на будь-який результат президентських виборів в Україні” [18].
Спостерігачі з Росії та інших колишніх радянських республік (500 представників) заявили, що, за невеликим винятком, вибори відбулися без порушень. Прес-секретар В. Путіна повідомив, що „боротьба була гострою, але відкритою і чесною, а перемога переконливою”. Акції протесту в Києві міністерство закордонних справ Росії оцінило як виступ групи радикалів, зацікавлених в дестабілізації ситуації в країні. „Доводиться тільки жаліти, що вимоги, спрямовані на дестабілізацію ситуації, не лише підтримуються, але й підігріваються представниками окремих закордонних держав, включаючи заморські і міжнародні структури. Лунає заклик до антидемократичних, протиправних дій, до акцій непокори” [19], – йдеться в заяві МЗС Росії.
А. Рар, експерт Німецького товариства з проблем зовнішньої політики, впевнений, що для російського президента В. Янукович був би чи не єдиним історичним шансом для здійснення економічної реінтеграції трьох східнослов’янських держав – спадкоємниць Радянського Союзу (Росія, Україна, Білорусь), до чого прагне Москва, і попередження подальшої експансії НАТО на південь СНД.
Російські ЗМІ не раз подавали коментарі російських політиків та політологів щодо стратегії майбутніх стосунків Росії та України. Одразу зазначимо, що деякі з них були діаметрально протилежні – від очевидних переваг для Росії на зразок: „З приходом до влади Ющенка визначеності буде більше” [20] до майже трагічних – зближення України із Заходом призведе до відчуження в політичному та економічному плані двох країн. Загалом же перевага віддавалася драматичним прогнозам.
Участь Російської Федерації в українських президентських виборах умовно можна поділити на такі складові:
політична: відкрита підтримка одного з кандидатів президентом Росії В. Путіним та високими посадовими особами через відповідні заяви, візити в Україну напередодні безпосередньо першого туру виборів та протягом усієї виборчої кампанії; нарешті – передчасне привітання глави Російської держави одного з учасників перегонів до оголошення офіційних результатів виборів Центральною виборчою комісією;
технологічна: участь великої кількості російських політичних консультантів і технологів (Г. Павловський, М. Гельман, С. Бєлковський, І. Мінтусов, C. Доренко);
фінансова: згідно з даними, що наводилися ЗМІ, російська сторона вклала в українські вибори сотні тисяч доларів США, що склало половину усієї витраченої суми одним з кандидатів у ході виборчої кампанії;
медійна: значна кількість російських ЗМІ, виконуючи функції пропагандистської машини, активно агітували за одного кандидата, подаючи часто викривлену інформацію, розпалюючи сепаратистські настрої. Значний обсяг телевізійних програм, репортажів в інформаційних випусках російських телеканалів (були задіяні практично всі метрові канали російського ТВ) широко подавали відкриту або приховану політичну рекламу. Можна простежити досить чітку систему міфів, яку створювали російські політтехнологи в передвиборчий та виборчий період. Вони поділили Україну на Захід і Схід – відтак кожен з кандидатів у президенти презентував ту чи іншу частину України, кандидати протиставлялися як такі, що „за Росію” чи „за Захід”.
Розмови про втрати Росії в результаті політичних процесів в Україні мають дещо перебільшений характер. Адже в підсумку Україна наблизиться до асоційованого членства в ЄС, що означає підвищений довготривалий інтерес інвесторів як європейських, так і російських, яким потрібні однакові правила гри, відкритість