Досвід реформування Служби безпеки Чеської Республіки: до проблеми реформування Воєнної організації України

Серед комплексу проблем, що постали перед Україною, особливе місце займають проблеми національної безпеки, оскільки її забезпечення є умовою та метою глибоких трансформаційних процесів у всіх сферах життєдіяльності держави і суспільства. Адекватне розуміння проблем безпеки людини, суспільства, держави в умовах глобалізаційних процесів, зокрема інформаційної революції, яка приходить до завершення у розвинених країнах світу, усунення причин, що унеможливлювали б їх вирішення, дозволяють знизити трагічний вплив різноманітних наслідків кризового стану держави і суспільства, в якому вони опинилися внаслідок розвалу тоталітарного режиму і відповідної системи управління, уможливлюють зміни існуючого стану речей у позитивний бік. Невипадково Концепцією національної безпеки України визначено серед інших пріоритетних національних інтересів такі: збереження державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів – створення громадянського суспільства, підвищення ефективності діяльності органів державної влади, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини [1].

Ключове місце в реалізації зазначених національних інтересів належить системі забезпечення національної безпеки, що представляє собою організовану державою сукупність державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями стосовно захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України. Важливим елементом зазначеної системи безумовно є Воєнна організація держави, чільне місце в якій належить Службі безпеки України.

Очевидно, що підвищення керованості державою, вдосконалення системи державного управління, забезпечення ефективної діяльності міністерств та інших органів державної влади передбачає і подальше реформування системи управління Воєнною організацією держави, визначення структури, підпорядкованості, відповідальності, суті та змісту її діяльності, оскільки, як свідчить історичний досвід, вона в умовах загострення тих чи інших протиріч у суспільстві може стати або самостійною політичною силою або могутньою зброєю будь-якої політичної сили. Наведене повною мірою стосується й окремих її елементів, зокрема Служби безпеки України.

У 1991 році Служба безпеки України певним чином (кадри, сили, засоби, методи роботи і т. ін.) стала правонаступницею Комітету державної безпеки СРСР на терені України. Його назва до 1991 року постійно змінювалася, як, до речі, і його начальники, але суть залишалася незмінною – це був один із найважливіших елементів та найефективніших репресивних механізмів тоталітарної, закритою системи колишнього СРСР. Але необхідно зазначити, що значна частина функцій, що покладалися на органи державної безпеки в політичній, економічній, соціальній, воєнній сферах, а також у сферах боротьби з організованою злочинністю, наркобізнесом, тероризмом, забезпечення безпеки громадян та деяких інших, не втратили своєї актуальності й сьогодні. Тому в умовах демократизації українського суспільства перед вищим керівництвом держави постало надзвичайно важливе і важке завдання стосовно глибокого реформування Служби безпеки України, суть якого полягала у перетворенні її з репресивного органу на правоохоронний, який передусім має захищати права і свободи людини і громадянина та безпеку молодої Української держави, сприяти загалом формуванню громадянського суспільства.

На сьогодні створено досить ґрунтовні організаційно-правові основи функціонування СБУ: Конституція України, закони України “Про Службу безпеки України”, “Про оперативно–розшукову діяльність”, “Про боротьбу з корупцією” та інші нормативно-правові акти. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України та є підконтрольною Верховній Раді України [2]. У той самий час не викликає сумнівів, що в умовах адміністративної реформи та необхідності вдосконалення системи державного управління потребують подальшого реформування і трансформації організаційна структура, функцій та головні завдання СБУ як елемента Воєнної організації держави зокрема, так і в системі забезпечення національної безпеки загалом.

З огляду на це, корисним для України може виявитися досвід реформування органів державної безпеки Чеської Республіки, яка на сьогодні успішніше за Україну вирішує завдання інтеграції в Європейські структури безпеки та відповідні політичні та економічні інституції. Дійсно, проблема розробки нової державної політики в галузі безпеки на засадах демократії постала перед нею на два роки раніше за Україну, у листопаді 1989 р. Як і в Україні, головне завдання полягало в тому, щоб на місці практично таємної поліції колишнього режиму створити принципово нові органи державної безпеки. Тому досить логічним кроком посткомуністичної влади став абсолютний розпуск Державної служби безпеки, що функціонувала у соціалістичній Чехословаччині за своєрідну філію КДБ СРСР. Було ліквідовано не тільки зазначену інституцію, а й відкинуто принцип можливості функціонування непідконтрольної суспільству спецслужби, котра може бути за тих чи інших умов використана певними владними структурами.

Оскільки деякою мірою повноваження, порядок формування, структура, підпорядкованість, функції, завдання, методи роботи і т. ін. спецслужб зазвичай слугують своєрідним “барометром” політичного режиму у будь-якій країні, то у Чехословаччині було прийнято рішення не реформувати окремі сторони діяльності чи структуру старої спецслужби, а на місці колишньої – створити принципово нову Службу безпеки, що керуватиметься у своїй роботі принципами демократії, правової держави і захищатиме права людини.

Першу спеціальну структуру – Управління з питань захисту конституції і демократії – було створено 16 лютого 1990 р. в системі Федерального міністерства внутрішніх справ. У тому самому році, у грудні, було створено Федеральну інформаційну службу, а 1 липня 1991 р. на її місці – Федеральну інформаційну службу безпеки. Внаслідок дезінтеграції федеративної держави у жовтні 1992 р. Чеською Національною Радою було схвалено Закон “Про Інформаційну службу безпеки Чеської Республіки” (№ 527–1992), який уперше врегулював статус Служби безпеки. Нарешті, Законом “Про розвідувальні служби” (№ 153–1994) та Законом “Про Інформаційну службу безпеки” (№ 154–1994) було остаточно принципово визначено структуру, функції, завдання та підпорядкованість спецслужби Чеської Республіки