За рік до виникнення «Червоних бригад», 1 листопада 1969 р., в одному з дешевих готелів неподалік Генуї відбулася нарада кількох десятків активістів вищеперелічених лівацьких угруповань. На ній була обговорена тактика і стратегія терористичної діяльності і сформоване ядро «Червоних бригад». Виступаючи на цьому своєрідному семінарі, 28-річний Ренато Курчо, якого пізніше італійська преса назвала «історичним засновником «Червоних бригад», закликав ліваків «перейти до збройної боротьби». На його думку, вона була єдиним способом «звільнитися від влади капіталу». Курчо вважав, що «діяти належить у містах, де знаходиться організаційний і політичний центр експлуатації. Треба завдати удару в самісіньке серце системи».

Початок активної діяльності «Бригате россе» випав на т. зв. «промисловий трикутник Турін — Мелан — Генуя».

Серед членів бойових груп «Червоних бригад» були робітники, студенти, дрібні комерсанти, нащадки найбагатших родин Італії та значних політичних діячів, а також підприємці і професори університетів, лікарі, адвокати тощо.

Спочатку «Бригате россе» не привертали до себе особливої уваги. Переважно вони підпалювали машини, били, а подеколи й калічили підприємців середнього рівня, інженерів, начальників цехів — «експлуататорів робітничого класу». Об’єктами нападу обиралися, як правило, люди правих поглядів, здебільшого колишні члени фашистської партії. Дії «Червоних бригад» сприймалися спочатку владою й громадськістю як суто анархічні.

Дещо пізніше списки намічених жертв «Бригате россе» розширюються. До них потрапляють не лише підприємці, але й політичні діячі, судові чиновники, лікарі. журналісти - всі, хто «служить капіталові».[11]

Від диверсій та «вуличного насильства» «Червоні бригади» поступово переходять до викрадень.

У цей же час значна частина червонобригадівців опинилося на нелегальному положенні. Наймаються явочні та конспіративні квартири, купуються фальшиві документи, зброя, типографське обладнання для друку листівок. З метою «самофінансування» «Червоні бригади» здійснюють пограбування банків.

Першою жертвою «Бригате россе» стає поліцейський, що загинув під час арешту кількох бойовиків. Згодом терористи вбивають прокурора Генуї Коко (за його особливу незговірливість). Далі кількість вбивств наростає наче снігова лавина.

У відповідь влада підключае на допомогу поліції карабінерів. Відбувається низка арештів. Лави «Червоних бригад» рідіють. Здавалося б, кінець терористичної організації вже близький. Але відбувається дещо цілком протилежне.

3авершусться «романтичний» період у діяльності «Бригате россе». Йде процес переформування сил організації. Ужорсточується конспірація. Розробляється більш чітка організаційна структура. «Бригади» організуються за принципом «колон», кожна з яких була автономною, і члени яких знали лише дуже обмежену кількість своїх однодумців Діяльність кожної колони поширювалася на певну територію. Колона, своєю чергою, складалася з «бригад», кожна з яких налічувала не більш як 5 чоловік, Очолювали організацію стратегічне керівництво та виконавчий комітет, що підтримував, зокрема, зв'язки з іншими терористичними організаціями за кордоном. На найвищому щаблі організаційної ієрархії знаходилося політичне керівництво. Окрім того, організація поділялася на підпільну мережу бойових груп та груп, що здійснюють функції розвідки і служби інформації, займаясь вкоріненням своїх людей на підприємства, в міністерства і навіть у поліцію. Також (фахівці «Червоних бригад» здійснюють вивчення результатів психологічного впливу інформаційних акцій організацій - листівок, комюніке тощо.

Терористичні акти «Червоних бригад» стають дедалі організованішими та зухвалішими. Доходить до того, що терористи за 15-20 хв. до вчинення чергового вбивства телефонували до газет і казали: «Суб'єкта А буде вбито сьогодні о такій-то годині».

У період найвищої активності організації до її ворогів зараховано не лише «експлуататорів» та їхніх «вислужників», але й «зрадників лівих», які не схотіли «підключитися до революційної боротьби».

Після того, як «Червоні бригади» не змогли досягти своїх стратегічних цілей (однією з яких було визнання за організацією статусу політичної) це стало зрозумілим після викрадення і вбивства колишнього прем'єр-міністра, голови ХДП Італії Альдо Моро, вони переходять від тактики знищення конкретних цілей до масового терору. Основними об'єктами їхніх акцій стають громадські місця, школи, університети транспорт.[11]

1979 р. сталося 2150 вибухів, підпалів та нападів на приміщення громадських і державних організацій та окремих людей. Нападів зазнали 133 навчальних заклади, 110 приміщень профспілок, 106 секцій християнсько-демократичної партії, 91 — комуністичної партії. 90 карабінерських казарм та поліційних відділків.

За даними книги Мауро Галлені «Доповідь про тероризм», з 1969 по 1981 рр. в Італії було вчинено понад 12 тис. терактів, в результаті яких 362 чол. було вбито і понад 600 -- поранено.[8]

Втім, поліція також часу не гаяла. 710 середини 1980 р. її зусиллями було заарештовано 638 бойовиків, розгромлено 67 їхніх баз та явочних квартир, захоплено сотні одиниць зброї та тисячі документів. До 1983 р., коли діяльність організації була зведена до мінімуму, в італійських в'язницях знаходилося понад тисячу бойовиків «Червоних бригад», хоча, на думку фахівців, чисельність цієї організації перевищувала 2000 чол.

***

Азійський тероризм за своїм розмахом та інтенсивністю нічим не поступався європейському. Яскравим прикладом його проявів може стати історія японської «фракції Червоної Армії».

Як і в Європі, в Японії, по загасаючому молодіжному бунтові кінця 60-х настає доба тероризму.

Навесні 1969 р. «Комуністична молодіжна спілка» Японії виключає зі своїх лав екстремістські налаштованих молодих людей з Осаки та Кіото. Керівництво спілки вважало, що країна ще не визріла для збройної боротьби. Виключені ж, вважаючи, що студентський рух переможено і масові демонстрації є марними, створюють свою організацію під назвою «Фракція Червоної Армії», обравши ту саму назву, що і їхні західнонімецькі однодумці. У вересні 1969 р. до неї входило бл. 400 чол.[9]

У японській «Червоній Армії», як, втім. І в будь-якій іншій терористичній організації, в основу була поставлена практична діяльність, а вчення, що його