Враховуючи власні потужності переробки, основні держави—споживачі нафтопродуктів залежать від імпортної і насамперед близькосхідної нафти: США споживають 27% усієї видобутої у світі нафти; 37% нафти в Німеччину постачають країни ОПЕК; 28% постачається до Японії з ОАЕ; 19,2% — із Саудівської Аравії; 8,7% — з Ірану.

Склався певний пул основних видобувачів нафти (країни ОПЕК плюс США, Великобританія, Росія, Китай, Норвегія, Канада), на частку яких припадає 80% усього світового видобутку, і пул найбільших споживачів (США, країни Євросоюзу, Японія, Китай, Росія), куди постачається понад 65% видобутої у світі нафти й нафтопродуктів. 2000 року, за даними німецького галузевого об’єднання Mineraloelwirtschaltsverband, споживання нафти у світі збільшилося порівняно з 1999 роком на 1% — до 3,5 млрд. тонн. На основного споживача — США, що збільшили торік використання «чорного золота» на 0,3%, припало 875 млн. тонн нафти (25% світового споживання), і Америка, як і раніше, з великим відривом випереджає інші країни. Друге місце посідає Японія (з обсягом споживання 256 млн. тонн і світовою часткою понад 7%). Далі йдуть — Китай (231 млн. тонн, близько 7%), Німеччина (129 млн. тонн, майже 4%) і Росія (128 млн. тонн, 4%). Таким чином, торік країни ЄС, а також США, Китай, Японія та Росія спожили 2237 млн. тонн, або 60% світового видобутку нафти, у той час як на держави ОПЕК припало тільки 6,5% (див.табл.1).

Фактично така ж картина склалася й у нафтопереробній галузі — всі основні НПЗ розташовані поруч із ринками збуту пального. Так, з одинадцяти найбільших у світі НПЗ по одному знаходиться у Венесуелі, Індії, Росії, Сінгапурі, три у Південній Кореї і чотири у США. Основні виробничі потужності зосереджено в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (215 НПЗ), Північній Америці (179 НПЗ) і ЄС (105 НПЗ). Трохи відставали держави Східної Європи та СНД, де розташовані 92 заводи. Якщо врахувати, що темпи споживання нафти в Європі збільшуються, то очевидно, що європейський ринок нафтопродуктів залишається перспективним для російських нафтовиків і українських НПЗ.

Світові ціни — не рідні

Українські виробники нафтопродуктів ще пам’ятають жахливу зиму минулого року, коли в лютому—березні на світових біржах ціна тонни нафти складала 33—34 дол. за барель. Це висушило і до того убогі поставки сировини з Росії, бо російські нафтові компанії направили потоки сибірського «чорного золота» на міжнародні ринки. Тоді це було можливо з двох причин: на українських НПЗ працював лише «Лукойл» (і навіть не він, а його тінь — «Синтез Ойл»), а українські компанії-давальці, як і, власне, НПЗ, не могли дозволити собі закупити urals за біржовою ціною, бо переробка її на давальницьких умовах ставала нерентабельною.

Водночас фахівці аналітичного департаменту найбільшої банківсько-інвестиційної компанії Brunswick Warburg вважали, що ціни на нафту до кінця 2001 року утримаються в «опеківському» діапазоні 22—28 дол. за барель. Це виправдувалося тим, що споживання нафти мало зрости за його стабільної пропозиції. Власне, так воно й було до осені, поки в нафтові параметри не втрутилися терористи. Усталени уже штамп, «після 11 вересня світ став іншим», як не можна точно визначає і стан справ на ринку нафти. Дійсно, темпи зростання споживання нафти скоротилися настільки, що, за даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), вони цього року будуть найнижчими за останні 17 років. Серед причин зниження темпів зростання споживання експерти називають два чинники: падіння темпів зростання світової економіки і різке скорочення споживання авіапального в розвинених країнах. «Зниження цінового коридору з 25—28 дол. до 20—22 дол. за барель сталося у зв’язку з тим, що терористичні акти в США уповільнили темпи розвитку економіки як Штатів, так і країн Азійсько-Тихоокеанського регіону. У четвертому кварталі нинішнього року попит на ПММ різко скоротився — на 20% знизилося споживання реактивного палива. Попит на нафту, порівняно з аналогічним періодом торік, скоротився з 100—200 до 77 млн. барелів на добу», — говорить експерт Petroleum Argus Михайло Перфілов.

Вперше за останні п’ять років вартість нафти на ІРЕ опустилася до позначки 19 дол., зробила кілька боязких спроб увійти за нижню межу «опеківського коридору» у 22 дол. і кілька тижнів кружляла навколо 20 дол. за барель. Ціна «чорного золота» марки brent у Лондоні збільшилася до 21,3—21,5 дол. за барель, після того, як комітет ОПЕК, що займається моніторингом цін і поставок, рекомендував країнам-членам у черговий раз скоротити квоти на видобуток сировини.

Цікава ситуація і на ринку нафтопродуктів. Так, за даними Bloomberg, вартість бензину на АЗС США в серпні поточного року знизилася, порівняно із серпнем минулого, на 3,37%, а після теракту ця різниця становила 2,7%. В Україні 19 жовтня вартість літра бензину на АЗС була нижчою від торішнього рівня в середньому на 15,0—35,0%; ціна пропозиції коливалася в межах 0,24—0,42 дол. за літр. На російських бензоколонках цього ж дня пальне пропонувалося по 0,20—0,34 дол. за літр.

«Вартість літра бензину в нафтовидобувних країнах ЄС, таких як Великобританія та Норвегія, складає 0,45—0,5 дол. за літр, а в інших 0,9—1 дол. за літр. Але ні Росія, ні Україна такою ціною похвалитися не можуть, а серйозна боротьба міжнародних нафтових компаній відбувається саме за ринки з вартістю бензину в 1 долар», — говорить Максим Путьков, в.о. начальника департаменту ВАТ «ЮКОС». Тобто, на думку експерта, ринок СНД відлякує міжнародні нафтові компанії насамперед тому, що вони