Прямих доказів тиску українських олігархів на російських інвесторів немає, але опосередкованих досить багато — від лобіювання поправок до Закону «Про акцизний збір», що зобов’яже переробників і давальців сплачувати акцизний збір, до розробок PR-акцій, спрямованих проти російських і казахських компаній. Ці дії йдуть урозріз з інтересами національної безпеки України, про що неодноразово казав Президент України Л.Кучма.

«Не буває бізнесу, який комусь не вигідний. Якщо російські компанії придбали українські НПЗ, значить це вигідно і НК, і українській економіці, і самим НПЗ. Заводи одержують сировину і будуть модернізовані новими власниками, українська економіка — додаткові обсяги податків (яких уже, за нашими розрахунками, зібрано в 2,5 разу більше, аніж при простої заводів до їхнього продажу), а російські НК — прибуток. У всьому світі взаємні інвестиції — це цілком закономірний і природний процес, а інтеграція економік — шлях усіх розвинених держав», — повідомив «ДТ» Володимир Андріанов, помічник голови уряду РФ.

Восени «Лукойл» і «Тюменская нефтяная компания» звернулися до президента Росії з проханням скасувати експортні мита на нафту, що буде постачатися на «Лукойл—Одеський НПЗ» і «ЛиНОС». Як повідомив 4 жовтня російський прем’єр М.Касьянов, «це питання вимагає ретельного розгляду», і, можливо, уряд піде назустріч компаніям. Як стало відомо «ДТ», рішення може бути прийняте до кінця листопада. Цей приклад, за визнанням прем’єр-міністра України А.Кінаха, свідчить про збіг енергетичних інтересів України й економічних — нафтових компаній Росії.

«Інвестиції російських компаній в українську нафтопереробку цілком закономірний процес. Не може йти мови про будь-яку колонізацію, бо нафтопереробку в принципі не можна колонізувати. Просто в Україну направили найбільші, порівняно з іншими державами СНД, тією ж Білоруссю, «нафтові» інвестиції. Бажання України стимульоване недостачею нафти для завантаження НПЗ, а російських компаній — можливістю придбати нерозподілені підприємства й отримати прибуток. Говорити ж, що простої «незалежних» НПЗ це краще за стабільну роботу в рамках транснаціональних корпорацій не тільки наївно, а й недалекоглядно», — вважають у Мінпаливенерго РФ. З цим погодився і Вадим Копилов, голова правління НАК «Нафтогаз України», котрий повідомив «ДТ», що «іноземні, у тому числі російські, інвестиції потрібні там, де ми самі технологічно не можемо впоратися. Тобто інвесторів, у тому числі й російських, треба залучати лише в ті галузі нафтогазової промисловості, де потрібні додаткові інвестиції, а не у видобуток нафти, який ми й самі можемо освоїти».

Структура ринку

Можна виділити три умовні етапи розвитку українського незалежного ринку нафтопродуктів. Хоча «незалежність» його була радше декларативною, аніж реальною — завжди відчувалася залежність від імпортного палива чи сировини. Перший етап вирізнявся різким зниженням виробництва і збільшенням імпорту готових нафтопродуктів; другий — формуванням компаній навколо виробників палива з давальницькою формою переробки сировини; третій — початком формування транснаціональних вертикально-інтегрованих компаній за участю українських виробників і іноземних НК, а також із залученням трейдерів.

Третій етап фактично розпочався весною цього року, старт якому дала джоберська кампанія ПІІ «ТНК-Україна». «Не секрет, що наша джоберська програма починалася досить складно. Це був новий для України вид діяльності, у зв’язку з чим мали доводити і пояснювати, для чого це необхідно. У пересічного власника АЗС — джобера обсяг реалізації після початку роботи з нашою компанією збільшився мінімум на 10%. Це пов’язано з різними чинниками: популярністю бренду, високою якістю ПММ тощо. У будь-якому випадку, власник став отримувати більше. Тому число звертань бажаючих брати участь у джоберській програмі зросло багаторазово. Раніш ми запрошували потенційних джоберів, тепер вони самі до нас йдуть, і нас це, звісно, радує», — розповідає Максим Андріасов, директор департаменту маркетингу та продажів «ТНК-Україна».

Фактично за півроку розвитку франчайзингової системи 15% всіх українських АЗС структурувалося навколо джоберських програм «ТНК-Україна», «Лукойл-Україна» та «Славнефть». Це непоганий показник динаміки, коли врахувати, що й інші виробники зібрали навколо себе певну кількість бензоколонок.

За найскромнішими підрахунками, близько 3800 АЗС із трохи більше 6000, працюють у тісному контакті з вітчизняними виробниками пального.

«Міжнародні НК обмежилися вкрай низьким рівнем присутності в СНД. У Росії це 15 АЗС BP, 10 АЗС Neste, 1 АЗС Agip, а в Україні ще менше», — вважають у «ЮКОСі». Присутність в українському роздробі компаній зі Східної Європи і далекого зарубіжжя обмежується двадцятьма заправками. Водночас на ринку працюють місцеві трейдери нафтопродуктів, що володіють великими мережами АЗС, такі, наприклад, як «Галнафтогаз » і «Співдружність». Боротьба за співробітництво з такими компаніями і триватиме між виробниками нафтопродуктів наступного року (див.табл.4).

Сьогодні, завтра, післязавтра

Деякі аналітики вважають падіння ціни на нафту тимчасовим. Брюс Еверс, аналітик Investec Henderson Crosthwaite, вважає, що сьогодні нафту і продукти її переробки «ніхто не хоче продавати через війну і ніхто не хоче купувати через спад».

І практично всі відзначають, що міжнародний ринок не спіткає «нафтова анемія», а скорочення поставок нафти країнами ОПЕК навряд чи допоможе утримати ціну барелі нафти в межах 22—28 дол. Це підтвердив «ДТ» і Мухамед Фарук, керівник департаменту інформації ОПЕК, який повідомив, що динаміка цін на нафту у світі наступного року залежатиме від позиції ОПЕК. «Наш прогноз на наступний рік — це вартість сировини в межах 20—22 дол. за барель. За такої ціни національні економіки всіх країн зможуть працювати стабільно». Цікаво, що в