Політична свідомість різних суб'єктів є відображен-ням рухомих політичних відносин. Лише у цьому випадку вона набуває дійсного змісту й форми ви-раження, стає механізмом ефективних практично-політичних заходів. Особлива роль у цьому відводиться політичній ідеології.

ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ

Нинішній період суспільного розвитку характеризується розкріпаченням духовних потенцій людини, соціальних груп і прошарків. Вони можуть вільно, відкрито висловлювати свої думки, судження, впроваджувати їх у життя. Плюралізм, розмаїття ідей, оцінок, настанов і ціннісних орієнтацій дедалі більше впроваджуються "у політичне життя на всіх його рівнях. Звести їх у єдину систему навіть на рівні середовища безпосереднього :буття людини дуже складно через їхню чисельність, неоднозначність, суперечливість, адже далеко не просто виявити точки зіткнення духовних інтересів людей, що доводять істинність своїх поглядів і здебільшого не визнають думки опонентів. Суспільна та індивідуальна свідомість не лише свідомо розриваються, а й протиставляються. Водночас всередині кожної з них є серйоз-ні суперечності, які охоплюють ідеологічні та психоло-гічні компоненти.

Якщо «психологічний фактор» вийшов на перший план, то ідеологічному не пощастило. Вийшли у світ і статті з гучними назвами: «Чи потрібна нам ідеологія?», «Яка ідеологія нам потрібна?» та ін. Деякі політичні лідери доводять необхідність відмови від будь-яких ідеологій, пропагують тезу про деідеологізацію.

Проблем в ідеологічному просторі чимало, і їх дедалі більше після кожної чергової політичної кризи. У цих |;умовах важливо звернути увагу на деякі проблеми політичної ідеології.

Відомо, що від надмірного вживання слів у нега-тивному чи позитивному смислі вони не стають ясніши-ми, зрозумілішими, швидше навпаки: із змісту поняття вихолощується .його сутність. Воно або стає цілком «ясним», або .зазнає критики, а подекуди заперечується зовсім. Метод заперечення без серйозної спроби розібра-тися у предметі поняття, його змісті властивий багатьом Людям, якщо об'єкт критики став масовою формою вияву невдоволення. Як свідчить практика, така доля спіткала багато понять політології, одним з них стало поняття «ідеологія».

Слід зазначити, що для такого ставлення до ідеоло-гічних цінностей е певні підстави. Якщо у понятті ді-стають відображення цінності, настанови, погляди, норми, відірвані від життя, більше того, протиставлені йому, значною мірою догматизовані, то цілком зрозумі-лим стає відчуження народу від цих ідеологічних імперативів. Останні не виникають на голому місці, а є наслідком негативного ставлення до них людей протягом багатьох десятиліть, зневіри у надуманих, брехливих постулатах, що пропагувалися та укорінюва-лись у свідомість усіма можливими, у тому числі на-сильницькими методами і засобами, цілеспрямованими компаніями. Так сталося і з комуністичною ідеологією При цьому масова свідомість не шукає І не пояснює причин негативного ставлення до комуністичної Ідеоло-гії, а заперечує її.

Ідеологія — це вчення про ідеї, системне вираження ідей, що відображають суспільне життя, інтереси різних соціальних спільностей. Словники, як правило, тлума-чать ідеологію як систему поглядів на природу, суспіль-ство, особу, цінності, цілі і способи досягнення їх, зумовлених насамперед виробничими відносинами су-спільства. Оскільки вважали, що ідеологія як система поглядів, цінностей і норм вірно відображає об'єктивну реальність, то вона відносилась до істинно наукового знання. Ідеологія і наука, насамперед суспільна, ототожнювалися у теорії, а на практиці широко вико-ристовувався термін «наукова ідеологія», під якою розу-мілася комуністична ідеологія у її «єдино вірному», монопольному існуванні і прояві.

Однак наука у своїй основі має різні методи піз-нання дійсності, за допомогою яких вона здатна перепровіряти свої результати. Ідеологія не має таких методів, тому її носії часто оперують ритуально-догматичними духовними стереотипами, перевірка яких на «істинність» у кращому випадку, здійснюється здоровим глуздом, корпоративними інтересами суб'єктів. Цей зручний для людини спосіб існування позбавляє її від-повідальності за будь-які дії через посилання на ідеоло-гічні постулати. Це пояснюється тим, що більшість лю-дей, часто несвідомо, хапаються за ідеологію як за рятівний аргумент дій або бездіяльності лише тому, що вони нерозвинені як особистості, не здатні мислити, не мають своїх сталих переконань, які давали б їм змогу захищати свою позицію у будь-якій ситуації. Як влучно зауважив письменник Ф. Іскандер, «ідеологізована людина віддає ідеології таємницю свого життя, * свою справжню цінність, свою моральну свободу, свою особистість»

Людина перестає бути особистістю настільки, наскільки вона ідеологізована, і чим ближча вона до верхівки влади, тим важче виявити гнучкість і вчасно відмінити неправильне рішення. Ідеологічна міфологія нівечить людей різного соціального середовища, профе-сій. Селянство складніше піддається ідеологізації, тому воно було піддане нищівному розгрому. Інтелігенцій, здебільшого слухняна щодо ідеологічного диктату, вті-шала народ політичними анекдотами, а народ навчив інтелігенцію пити, не заїдаючи. Ф. Іскандер, безумовно, зробив слушний висновок про те, що ідеологія створила культ людини динамічної, яка, не вагаючись, готова виконувати будь-яке завдання начальства.

Не випадково після спроби державного перевороту (19—21 серпня 1991 р.) багато «прихильників» комуні-стичної ідеології пояснювали свою діяльність або бездіяльність бюрократичними посиланнями на вказівки, накази, укази, але більшість із них навіть не намагалися знайти причини поведінки у самих собі.

t Політична криза ще раз довела, що політичні керівники догматичного гатунку свідомо не були прихильниками комуністичної ідеології, а розглядали її лише як ритуальний духовний витвір, звід положень, поглядів, що не увійшли у структуру індивідуальної свідомості та діяльності. Користуватися «науковою ідеологією» було даниною моді, методом присягання на вірність, в ре-зультаті чого можна було спокійно і пристойно існувати, просуватися по службі, робити кар'єру.