Соціальна політика держави: цілі, пріоритети, принципи

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціаль-ної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансфор-маційній економіці.

> Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволен-ням їхніх потреб, інтересів.

> Соціальна політика:—

діяльність держави щодо створення та регулювання соці-ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед-ливості та соціально-політичної стабільності у країні;—

система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе-ру із цілями економічного зростання.

> Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:—

регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен-тацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);—

вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив-ної зайнятості;—

розподіл і перерозподіл доходів населення;—

формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час-тині населення;—

створення системи соціального захисту населення;—

забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту-ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);—

захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть-ся тим, що соціальна політика виступає елементом:—

життєздатності суспільства;—

стабілізації та розвитку суспільства;

консолідації суспільства.

Моделі соціальної політики держави

> Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий кон-троль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розпо-ділу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, от-риманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; за-охочення колективних форм споживання, у тому числі в "нату-ральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соці-альних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим транс-фертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

> Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокрем-лення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захи-сту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

> Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка най-більшою мірою працює на задоволення потреб членів суспіль-ства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упе-реджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соці-ального захисту населення, що забезпечується в основному за дер-жавні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з держав-ним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета еконо-мічної діяльності держави.

> Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держав-ний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соці-ального захисту на основі залучення коштів держави та під-приємців.

> Японська модель соціальної політики передбачає проведен-ня політики вирівнювання доходів, особливу політику використан-ня робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирі-шенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищен-ня життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

> Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Кана-да) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при-ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Модель соціальної політики Української держави має пред-ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер-ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез-печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор-мування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних рин-ковим вимогам засадах.

> Соціальні амортизатори — це механізми соціального захисту.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:—

системної, соціально-економічної трансформації;—

структурної перебудови;—

виходу на новий щабель економічного розвитку;—

переходу до нового рівня цивілізації.

Цілі соціальної політики перехідного періоду

Стратегічного характеру:—

наповнення реформ соціальним змістом;—

розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван-ня громадянського суспільства;—

активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха-нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;—

забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро-стання добробуту громадян;—

створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком-петентності, таланту;—

стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;—

забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;—

гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;—

формування ефективної системи соціального захисту насе-лення;—

реформування пенсійної системи;—

розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:—

погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;—

забезпечення прожиткового мінімуму;—

боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;—

захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індек-сації доходів;—

обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;—

створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

запобігання соціальній деградації тощо.

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:—

правове забезпечення соціального захисту населення, прий-няття відповідних законодавчих