та нормативних актів;—
прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан-сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу-говування, охорона навколишнього середовища тощо);—
соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;—
впровадження ефективної прогресивної системи оподатку-вання індивідуальних грошових доходів населення;—
прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;—
встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан-дартів; контроль за їх дотриманням;—
державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);—
державний вплив на ціни та цінотворення;—
обов'язкове соціальне страхування в різних формах;—
пенсійне забезпечення;—
розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;
підготовка та перепідготовка кадрів;
організація оплачуваних громадських робіт;—
соціальне партнерство.
> Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма-тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
> Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри опла-ти праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечу-ють рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
> Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
> Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.
Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.
> Соціальна база ринкового реформування — соціальні вер-стви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.
У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, про-фесія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.
Державне регулювання ринку праці.
> Ринок праці — сукупність соціально-економічних відно-син щодо зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві.
Значення ринку праці:—
використання потенційних можливостей для підвищення ефективності економіки;—
забезпечення працюючих доходами, що дає можливість за-довольняти їх соціально-економічні потреби та посилює соціаль-ну захищеність;—
зменшення розшарування та соціальної напруги у суспіль-стві, забезпечення соціально-економічної стабільності.
> Державне регулювання ринку праці — система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечен-ня ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.
Об'єкти державного регулювання ринку праці:—
зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робо-чих місць);—
соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;—
трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови най-му, звільнення);—
підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації пра-цівників;—
розподіл та перерозподіл робочої сили.
Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні:—
Міністерство праці та соціальної політики;—
служби зайнятості (обласні, міські, районні);—
відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях.
Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зай-нятості.
Функції державної служби зайнятості:
1) аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інфор-мація про стан ринку праці);
2) надання консультацій з приводу працевлаштування, профе-сійної підготовки;
3) облік громадян, що звернулись у службу зайнятості, реє-страція безробітних;
4) сприяння пошуку робочого місця; ;
5) організація професійної підготовки, перепідготовки;
6) надання грошової допомоги;
7) участь у реалізації державних та регіональних програм зай-нятості.
Особливості державного регулювання ринку праці в перехідній економіці
Захисні заходи держави
1. Забезпечення гарантій зайнятості за умов:—
зміни власника; —
приватизації;—
банкрутства (квотуванням робочих місць).
2. Організація і проведення громадських робіт.
3. Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої).
4. Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем.
Методи стимулювання попиту на робочу силу:—
прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць; пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;—
відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання, найм на роботу працівників;—
сприяння щодо забезпечення підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць;—
прямі виплати підприємствам за кожного найнятого пра-цівника;—
стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших неконкурентоздатних груп населення. Методи скорочення попиту на робочу силу:—
встановлення додаткових податків за залучення робочої сили;—
жорстка кредитна політика;—
встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;—
зниження інвестицій;—
скорочення або відміна гнучких форм зайнятості.
Види державних програм, спрямованих на зниження рівня безробіття:—
стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць;—
підготовка та перепідготовка робочої сили;—
сприяння найму робочої сили; —
соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).