Способи легитимизации влади.

Авторитарні політичні системы дуже різноманітні. Це монархии, деспотичні диктаторські режимы, військові хунти, популістські системы правління й ін. Авторитарні уряди можуть домагатися призна-ния не тільки силою, за допомогою массо-вого винищування але і більш гуманними засобами. Протягом тисячоріч вони спиралися головним чином на тра-диционный і харизматичний способи легітимації. У XX в. з метою легитима-ции широко використовується националисти-ческая ідеологія. Більшість автори-тарных режимів у Азії, Африці і Ла-тинской Америці виправдували своє су-ществование необхідністю нацио-нального звільнення і відродження.

В останні десятиліття автори-тарные політичні системи дуже часто використовують деякі демократические інститути вибори, плебисци-ты і т.п. для переказу собі респекта-бельности в очах міжнародного з-суспільства і власних громадян, укло-нения від міжнародних санкцій. Так, наприклад, неконкурентні чи полукон-курентные вибори використовувалися авторитарными чи напівавторитарними ре-жимами в Мексиці, Бразилії, Південній Кореї, Казахстану, Росії і багатьох дру-гих державах. Відмітною рисою таких виборів є обмежена чи лише видима конкурентность (ко-гда всі кандидати бажані владі) кон-курентность, повна чи часткова кон-тролируемость владою їх официаль-ных підсумків. При цьому у влади сущест-вует багато способів забезпечити собі формальну перемогу: монополія на засоби масової інформації, отсеи-вание неугодних облич ще на стадії ви-руху кандидатів, пряма фальси-фикация чи бюлетенів результатів голосування і т.п. У період після другої світової війни і, особливо, в останні десяти-річчя авторитарний політичний лад найчастіше носить перехідний характер і орієнтується, хоча б формально на перехід до демократії.

Сильні і слабкі сторони авторитаризму.

Наприкінці 80 початку 90-х рр. значно зріс науковий і полити-ческий інтерес до авторитаризму в зв'язку з крахом переважно тоталитар-ных політичних систем у більшості комуністичних держав світу. По-катування багатьох з них, у тому числі і Рос-ці, швидко, у дусі більшовицьких кавалерійських атак увести демокра-тию без наявності необхідних для неї суспільних передумов не увенча-лись успіхом і спричинили за собою мно-гочисленные руйнівні последст-вия.

У той же час цілий ряд автори-тарных держав (Південна Корея, Чилі, Китай, В'Єтнам і ін.) практично про-демонстрували свою економічну і соціальну ефективність, довели здатність сполучити економічне процвітання з політичної стабильно-стью, сильну владу з вільною економікою, особистою безпекою і порівняно розвитим соціальним плюралізмом. Авторитаризм іноді определя-ют як спосіб правління з ограничен-ным плюралізмом. Він цілком Совмес-Тим з економічним, соціальним, культурним, релігійним, а частково і з ідеологічним плюралізмом. Його вплив на суспільний розвиток має як слабкі, так і сильні сторо-ны. До числа слабких відноситься повна залежність політики від позиції глави держави чи групи вищих руково-дителей, відсутність у громадян возмож-ностей запобігання політичних чи авантюр сваволі, обмеженість інститутів артикуляції, політичного вираження суспільних інтересів.

У той же час авторитарна по-литическая система має і свої досто-инства, що особливо відчутні в екстремальних ситуаціях. Авторитарна влада має порівняно високу здатність забезпечувати политиче-скую стабільність і суспільний по-рядок, мобилизировать суспільні ресурси на рішення визначених за-дач, переборювати опір поли-тических супротивників. Усе це робить її досить ефективним засобом проведення радикальних суспільних реформ.

У сучасних умовах постсо-циалистических країн чистий автори-таризм, що не спирається на активну масову підтримку і деякі демо-кратические інститути, навряд чи може бути інструментом прогресивного ре-формування суспільства і здатний пре-вратиться в кримінальний диктаторський режим особистої влади, не менш разру-шительный для країни, чим тоталита-ризм. Тому сполучення авторитарних і демократичних елементів, сильної влади і її підконтрольність громадянам найважливіша практична задача на шляху конструктивного реформування суспільства.

Демократично ориентирую-щиеся авторитарні режими не довго-вічні. Їхньою реальною перспективою явля-ется більш стійкий у сучасних умовах тип політичної системи демократія. Резюме Авторитаризм державний лад, при якому необмежена влада знаходиться в одного чи обличчя групи облич, що не допускають політичну оппо-зицию, але автономію особистості, що зберігає, і суспільства у внеполитических сферах.

Авторитаризм може бути представлений: монархією, деспотичним диктаторським режимом, військовою хунтою й іншими системами правління.

Для авторитаризму характерно:

Автократизм.

Необмеженість влади.

Опора на силу.

Монополізація влади і політики.

Відмовлення від тотального контролю.

Рекрутирование політичної еліти

Авторитаризм має потребу в легітимації влади.

Авторитаризм має сильні і слабкі сторони.

До сильного відносять:

порівняно висока здатність забезпечувати політичну стабільність і суспільний порядок;

мобилизировать суспільні ресурси на рішення визначених задач;

переборювати опір політичних супротивників.

Т.е. авторитаризм ефективний засіб проведення радикальних обще-ственных реформ.

До слабкого відносять:

повну залежність політики від позиції глави держави чи групи вищих керівників;

відсутність у громадян можливостей запобігання політичних чи авантюр сваволі;

обмеженість інститутів артикуляції, політичного вираження общественных інтересів.

Список використаної літератури:

Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1993. – 576с.

Політологія: Підр. Для студентів ун-тів. – 2-е вид., зі змінами. – Львів, 1994, - 592с.

Політологія: Курс лекцій: Навч. Посібник / За ред. І. С. Дзюбка: К.: Вища шк., 1993. – 271с.

Політологія: Курс лекцій / Авт. кол.: І. С. Дмитрів, О. М. Рудакевич, З. С. Сокол, В. А. Кулик та ін. – Тернопіль: АСТОН, 1998. – 159с.