У праці "Про дух законів", розглядаючи закони, юридичні й політичні системи різних країн, Ш. Монтеск'є дійшов висновку, що будь-які закони, навіть ті, котрі здаються випадковими, вини-кають не за волею. Бога й не за бажанням людини. Вони мають розумну підставу, їх причина — в навколишньому середовищі (політичний режим, релігія, ідеологія, клімат, населення тощо) або у зв'язку з іншими законами. Закони в найширшому розу-мінні є необхідними зв'язками, що випливають із природи речей.

Тому не випадково розроблення проблем сукупності факторів, які зумовлюють "дух законів" або "образ управління", постави-ла Ш.Монтеск'є в ряд видатних засновників політичної науки.

По-перше, він розглядав державу як структуру, певну реаль-ну цілісність, необхідним виявом і результатом внутрішньої єдності якої є законодавство. Відтак обґрунтовується поняття соціальної системи й соціальної структури. Більш того, роз-глядаючи цілісність, взаємодію, сукупність зв'язків, він ро-бить висновок, що соціальні факти об'єктивно зв'язані. А це давало можливість створювати політичну науку й розглядати суспільство так, як фізичне тіло.

По-друге, досягненням Ш. Монтеск'є, який спирався на погляди своїх попередників, є його теорія поділу влади. Ана-лізуючи британську політичну систему, де практично був роз-винутий цей механізм, він доводить, що політичною владою завжди зловживають. Тому верховенство права може бути за-безпечене лише поділом влади на законодавчу та судову, щоб вони могли взаємно стримувати одна одну.

Особливістю французької політичної думки цього періоду є й зміна акцентів: вихідним елементом держави постає не індивід, а соціальні групи; при з'ясуванні характеру держави увага пере-носиться із закону як інтелектуального принципу дослідження ( природний закон", "право", "договір") на її історію; почина-ють чітко вимальовуватися її економічні проблеми.

Свідченням таких нових підходів виступає політичне вчення Ж.-Ж. Руссо, в якому яскраво простежуються два основних положення.

По-перше, на відміну від інших теоретиків природного пра-ва, він розглядає асоціацію, що виникає шляхом укладання суспільного договору, як "моральне й сукупне тіло". Це сво-єрідна суспільна людина, котра дістає "свою єдність, спільну ідентичність, життя та волю" внаслідок відчуження цих прав членами-засновниками. Це "тіло" має свою волю, яку немо-жливо ототожнювати з волею окремого індивіда. Передаючи в спільне надбання свою особу, "кожний член стає невід'єм-ною частиною цілого".

Другим важливим положенням у вченні Ж.-Ж. Руссо є утвер-дження того, що створення "морального й сукупного тіла дер-жави" стало водночас і трансформацією "природних індивідів у моральних громадян", їм притаманне володіння не тільки за-конними правами та обов'язками, а й відповідними поняттями та почуттями. Інакше кажучи, до тих, хто чинить опір загальній волі, все суспільство повинне вжити певних заходів.

Ж.-Ж. Руссо вважав, що спочатку всі люди жили в природ-ному стані й громадянського суспільства не існувало. Основою соціальної нерівності стала приватна власність, а це призвело до загибелі початкової рівності й появи громадянської нерівнос-ті. Такий підхід стимулював швидкий, але дуже суперечливий процес. Мислитель першим затаврував полярну відмінність між багатими, котрі не працюють, і бідними, які працюють, щоб жити. Цю протилежність він подає як результат історич-ного розвитку — переходу від дикості до цивілізації. Надзви-чайно важливо, що Ж.-Ж. Руссо вказав на збільшення політичної залежності людини у зв'язку з розвитком майнової нерівності.

Основою будь-якої законної влади, за Ж.-Ж. Руссо, є згода людей, оформлена в суспільну домовленість: кожна людина погоджується коритися вищому керівництву загальної волі, а відтак і сама стає його учасником. Завдяки праву та згоді люди здобувають рівність.

Головне завдання законодавства Ж.-Ж. Руссо вбачав у тому, щоб забезпечити щастя і добробут усіх громадян, їх свободу та рівність. При цьому малася на увазі формальна рівність перед законом, рівне право участі всіх у виробленні законів тощо. Ви-магаючи скасування поділу на багатих і бідних, пропонуючи утопічну ідею про рівномірний розподіл приватної власності, Ж.-Ж. Руссо, одначе, не вимагав її ліквідації.

Список використаної літератури:

Кирилюк Ф. М., Ковш О. Г. Западноевропейские соціально-политические учения XV в. – К., 1991. – 156 с.

Арон Р. Этапи развития социологической мысли. – М.: Прогресс, 1993. – С. 426-518.

Політологія: історія та методологія / Андрущенко В. П., Антоненко В. Г., Ануфрієв Л. О. та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. – К.: Здоров’я, 2000. – 632 с.

Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 1995. – С.234-362.