Щодо ролі мас, то М. Грушевський зазначав, що «без-посередніх вказівок стрічається мало, тому доводиться говорити про розвиток політичних подій, які визначали дальші напрями народного життя».

М. Грушевський надавав великого значення питанню відбиття у свідомості мас тих чи інших подій та ситуацій. Важливо знати не лише те, як проходили події, а й те, як вони були прийняті і відчуті сучасниками, як відбилися у їхній свідомості і які враження та настрої у них викли-кали. Особливо це стосується широких низів, де виняткове значення має зв'язок цих настроїв з економічною і соці-альною обставиною їхнього життя. Тут ученого цікавило зростання свідомості в громадянстві і масах, їхнє бачення соціального і політичного, державного і національного тощо.

Складною була проблема відповідності політико-громадянського устрою народним ідеалам. Оскільки такої відповідності не було, то, на думку М. Грушевського, зав-дання наукових студій полягало в тому, щоб з'ясувати, якою мірою політико-державний устрій був справою са-мого народу, тобто чи виріс він на ґрунті народнім, чи звідкись був перенесений і накинений та чи відповідав по-требам народним і яке значення й вплив мав на народні маси.

М. Грушевський розкрив бачення народу як дійової сили, яка у своїх змаганнях проносить головну ідею, що проходить крізь віки, крізь різні політичні і культурні обставини. Це ідея «національної самооборони» та «націо-нальної смерті». Вся історія українського народу — це розбудження відпорної енергії" національної .самоохорони перед небезпекою видимої національної смерті.

На такій історичній основі виростають ідеали україн-ського народу, які ще досі не осягнуті. Це свобода, рівно-правність та «народний ідеал справедливості», або авто-номія. У боротьбі за осягнення своїх ідеалів український народ пройшов складну і важку історію, яка принципово вплинула на виховання і самого М. Грушевського.

Але, як зазначав М. Грушевський 1920 р., він «був ви-хований в строгих традиціях радикального українського народництва, яке вело свою ідеологію від кирило-Мефодіївських братчиків і твердо стояло на тім, що в конфліктах народу і влади вина лежить на боці влади, бо інтерес тру-дового народу — се найвищий закон всякої громадської організації, і коли в державі трудовому народові не добре, се його право обраховатися з нею».

Як і народники, М. Грушевський під «народом» розу-мів «село, українське селянство». Таке бачення «народу» залишилося на все життя, навіть тоді, коли він очолював Українську Центральну Раду. І тоді його позиція як пре-зидента була «селоцентрична». У своїй програмній праці «Підстави Великої України» М. Грушевський писав: «Го-ловною підставою цієї Великої України ще довго, коли не завжди, буде селянство, і на нім доводиться її будувати. У довгі часи нашого животіння ми все повторяли, що в селянстві і тільки в селянстві лежить будучина, українське відродження і взагалі майбутність України. Протягом усього XIX століття українство і селянство стало ніби синонімами. З того часу як інші верстви зрадили спою національність, від селянства черпався весь матеріал для національного будівництва, і воно покладало свої надії: Україна зможе встати тільки тоді, коли встане цей скине-ний у безодню пітьми й несвідомості титан, цей позбавле-ний зору і сили, обстрижений з своєї політичної й націо-нальної свідомості Самсон. Треба було подати йому цю чудотворну воду свідомості — тільки ж усе ходу не було, бо стеріг його пильно стоголовий цербер старого режиму».

Провідну роль селянства у суспільно-політичному та національному житті М. Грушевський бачив і у 20-х роках XX ст., коли в Україні відбувалися нові суспільно-еконо-мічні процеси. «Українська культурна робота, — зазначав він у 1926 р.,—для українського села ще не закінчена. Завдання сформування української робітничої верстви, що має завершити будову української національності, веде до села. Тільки коли вповні свідомі сільські верстви увіл-лються в робітничі верстви міста, фабрики, шахти та поне-суть туди українську свідомість, українізуючи цю робітни-чу верству, замість самим підлягати її русифікаційному процесові, тільки тоді наша, фактично селянська Україна дійсно стане вповні робітничо-селянською країною. Ми разом ставимо свідомо перед собою це завдання — закін-чити формацію української національності утворенням сві-домої української робітничої верстви, через повне завер-шення культурного циклю села. Мусимо пам'ятати, що українська історична робота під аспектом всебічного до-сліду селянської верстви, поруч з новими завданнями до-сліду індустріалізації України, є ще не закінченим завдан-ням, поставленим попереднім поколінням наших робітни-ків. Важкі революційні переживання останнього десятиліт-тя навчили нас звертати увагу на ті сторони історичного процесу, на котрі раніш ми менше зважали».

На доповнення поняття «народ» як національно-етнічної, духовно-культурної визначеності М. Грушевський дав дефініцію «народу», яка розкривала (чи включала) антро-пологічну та психофізичну характеристику. Учений під-креслював: «Так само відріжняється українська людність. від своїх найближчих сусідів прикметами антропологічни-ми — в будові тіла, і психофізичними — в складі індиві-дуальної вдачі, у відносинах родинних і суспільних, у по-буті й культурі матеріальній і духовній. Ці психофізичні і культурні прикмети, що мають за собою більше або мен-ше поважну історичну давність — довгий процес розвою, зовсім виразно зв'язують в національну цілість поодинокі групи української людності супроти інших таких цілостей і роблять з неї живу національну індивідуальність «на-рід», з довгою історією його розвою».

В органічному зв'язку з проблемою «народу», його ролі і значення в історичному процесі розглядав М. Грушев-ський питання «держави». У його поглядах на державу відбився вплив М. Костомарова та М. Драгоманова. Дер-жавно-бюрократична машина, заснована на імперському централізмі та монархічному абсолютизмі, усім набридла, а найбільше попсполеним народам. Прогресивні