Як історик М. Грушевський прагнув з'ясувати питання ролі держави в історичному плані. Тут значення мало, чи держава відповідала чи не відповідала потребам народу. Саме у цій сфері М. Грушевський шукав ілюстрації своїм поглядам. Першим чинником стала Руська держава з центром у Києві, а згодом зі своїм продовженням у Гали-чі XII—XIV ст. Важливо було довести, що Київська дер-жава виникла на своєму рідному ґрунті І не була прине-сена варягами. Цій меті учений присвятив розділ аналізу норманської теорії походження Київської держави.

І хоч спіткала сумна доля Київську .Русь і Галицько-волинську державу, все ж український народ і кращі його сини поривалися до соціального й національного визволен-ня, до творення української державності. Учений пока-зав дві наступні спроби державотворення.

У наукових працях М. .Грушевського «народ» і «дер-жава» нерозривно поєднані з «героєм в історії». Щоправ-да, М. Грушевський виставляв на перший план народ, а не особу. За його словами, свою книгу про Богдана Хмельни-цького він хотів би присвятити не йому — вождеві, а творчим стражданням українських мас, усім, хто болів тілом. і духом, напружував сили фізичні й інтелектуальні, лив свою кров і бився в тенетах ситуації, перетворюючи це велике потрясіння, викликане «героєм Богданом» і його компанією, в динаміку життя цілої України.

«Герої в історії» з'являються і виростають не самі із себе, у відриві від конкретно-історичних умов, без враху-вання, стану, вимог і потреб самого народу, у якого слід шукати підтримки. Як зазначає О. Пріцак, концепція «ге-роїв в історії» М. Грушевського виходить із твердження: «Люди, а в тім історичні постаті є продуктом епохи і се-редовища». У такому ключі учений в основному й роз-глядав історичні постаті. Але М. Грушевський був далекий від того, щоб трактувати історичних діячів як просте, механічне, автоматичне породження епохи і середовища, бо «герой в історії» діє, отже, виявляються його розум, воля, сила, а це вже суб'єкт, а не просто і тільки об'єкт історії. На цій основі і стає можливим оцінювати роль, значення «героя в історії» у світлі вимог та потреб народу.

До демократично-народницького напряму належать Михайло Грушевський, Ростислав Лащенко, Сергій Шелухін.

Вони відстоювали такі принципи:

1) визнання народу рушійною силою історичного про-цесу;

2) розуміння українського народу як окремої культур-ної одиниці;

3) обґрунтування ідей народоправства у вигляді народ-но-демократичної республіки;

4) федеративний устрій України;

5) відстоювання автономії України в складі федератив-них чи конфедеративних союзів;

6) надання переваги колективним формам власності як історично традиційним.

У праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та їх завдання» М. Грушевський захищав ідею пріоритету інтересів народу, суспільства над інтересами держави. У схемі викладу історії України він обґрунтував думку про український народ як окрему етнокультурну одиницю, що є спадкоємницею Київської Русі та сформувала свої етно-культурні риси в умовах Галицько-волинської та Литовсько-Польської держав.

М. Грушевський розглядав українську націю як ви-ключно хліборобську, що внаслідок чужоземного пануван-ня втратила вищі класи; підкреслював як позитивні риси українського народу (вроджену логічність думки, високі культурні й соціальні інстинкти, високу красу побуту), так і негативні (відсутність національної свідомості, слабкість національного інстинкту, низький рівень освіти, культур-ного та політичного виховання).

У поглядах на державу М. Грушевський дотримувався думки, що національним інтересам України найбільш відпо-відає статус автономії в складі Російської Федерації. Він вирізняв два шляхи становлення федерації — через об'єд-нання двох і більше держав з їх ініціативи або з ініціативи зверху, коли унітарна держава стає федерацією, поділивши суверенітет з територіями. Правда, після ліквідації УНР більшовицькою Росією, М. Грушевський визнавав необ-хідність існування української незалежної держави, але лише тимчасово, орієнтуючись у майбутньому на входжен-ня Росії й України в загальноєвропейську федерацію.

Висновок:

Для демократично-народницького напряму характерні такі ідеологічні елементи:

1) визнання народу рушійною силою історичного процесу;

2) розуміння українського народу як окремої етнокуль-турної одиниці;

3) обгрунтування ідеї народоправства у вигляді народної демократичної республіки;

4) ідея федеративного устрою України;

5) ідея державної автономії України в складі федератив-ної Росії чи інших федеративних союзів;

6) надання переваги колективним формам власності. Представниками цього напряму можна вважати М. Ко-стомарова, В. Антоновича, М.Грушевського, Р. Лащенка і С. Шелухіна.

Список використаної літератури:

Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1993. – 576с.

Політологія: Підр. Для студентів ун-тів. – 2-е вид., зі змінами. – Львів, 1994, -- 592с.

Політологія: Курс лекцій: Навч. Посібник / За ред. І. С. Дзюбка: К.: Вища шк., 1993. – 271с.

Політологія: Курс лекцій / Авт. кол.: І. С. Дмитрів, О. М. Рудакевич, З. С. Сокол, В. А. Кулик та ін. – Тернопіль: АСТОН, 1998. – 159с.