Суспільно-політична концепція С. Климовського стосу-ється питань державно-політичного устрою суспільства.. Центральною проблемою у ній е визначення місця і ролі монарха в державно-політичному житті .і його ставленні до народу. .Засади, з яких виходив мислитель, — це своє-рідний синтез ідей освіченого й обмеженого абсолютизму з ідеями суспільного договору і природних прав людини, поданими в релігійній оболонці, що було характерне для цієї епохи. Підкреслено звертаючись до Бога і посилаю-чись навіть на Святе Письмо, але жодним словом не зга-дуючи про церкву і церковників і тим більше не посилаю-чись на їх авторитет, С. Климовський будував концепцію суспільного розвитку у дусі ідей просвітництва.

В основу розв'язання центральної проблеми — про міс-це і роль монарха в державно-політичному житті і його ставлення до народу — С. Климовський поклав обґрунтування визначальної ролі правди або істини. У його трак-туванні, правда — «честЬйшая над всЬх добродЬтель»— підноситься до рівня основоположної категорії і стає ос-новним критерієм оцінки всіх вчинків людини як в особистому, так і громадському житті. Користуючись багатою паліт-рою алегорій та художніх образів, мислитель розкриває морально-духовні і суспільно-політичні аспекти правди, які,, на його думку, мають принципове значення для відно-син між людьми, для повнокровного життя народу.

Отже, звеличуючи аж до обожнення правду, С. Кли-мовський тлумачив її як верховну й основоположну заса-ду державно-політичних відносин та моральних підвалин життя народу, як повелительку, що їй усі без винятку як Богові повинні підкорятися, розкриває її роль у боротьбі проти всякого зла, за ут-вердження добра, справедливості і гуманності у житті народу.

Виходячи із цього постулату, С. Климовський прагнув довести необхідність підкорення волі монарха правді: оскільки Бог є абсолютною всесильністю і йому підвладна вся дійсність, то, отже, правді, як Богові — Богові-Прав-ді — підвладні царі, королі, всі «началствуюши». Мис-литель наголошував: «Цар без правди ест мертвий, недійственний». Тільки правда дає право цареві займати прес-тол, «правди вЬрен свЬдитель, всЬх подает зр-Ьти, яко достоЬн ест цар царем мир бити». Водночас «також де й неправда истинний свдитель, что ність достоЬн царем бити й царства блюститель»". Якщо цар вершить непра-ведно — це все одно, що «мертва рука держит скипетр, на мертвом корона». Такий цар не може бути царем, бо «како может все царство управити чинно сам блудящий неправди путем непремЬяно», як може «учить правду» «сам лукавий», як може «всім правити», «сам неправий». Як «от добрия совЬсти сей цвЬт прозябает», так і від зла зло народжується, «злому всегда злое любимо ест».

У нерозривному зв'язку з правдою як основоположним принципом громадського і державно-політичного життя С. Климовський розглядав питання правосуддя. Він трак-тував правосуддя з погляду його суспільної ролі у здій-сненні ідеалу справедливого, заснованого на правді і законі .державно-політичного устрою, у визначенні місця монарха у всій системі цього устрою. З'ясування С. Климовським проблеми правосуддя було своєрідною спробою теоретично обґрунтувати безпосередні юридичні основи справедливого державного і політичного ладу з позиції «народу ут-Ьсненного», «стенящего».

С. Климовський виходив з того, що правосуддя є голов-ним регулятором усієї системи суспільних та державно-політичних відносин. «Но какую силу содержит в себе благопотребнЬйша добродЬтель правосудне?», — запиту-вав він і відповідав: «Всяк рече: яко же сердце в телі человеческом пребивающее, всего тЬла содержит крЬлость сошедшимися к нему от всех членов жилами, такс право-судне внутр народа содержит все царство». С. Климовсьий чітко протиставляв закон свавіллю, насильству, дес-потії: «Да будет крЬпость наша закон правди й силЬ бла-годати». Оскільки правосуддя як регулятор державного життя мусить основуватися на правді, то й монарх «да утвердит й укоренит в роли родов незиблемо й непреткновенно правосудне, й в всЬх дЬлотворениях правду, яко матер, имущую со собою любезная чада прочия всЬх добродЬтели».

Отже, правосуддя як основна сфера здійснення законів є, на думку С. Климовського, наріжним каменем громад-ського і державно-політичного життя.

Особливе місце у системі поглядів С. Климовського посідало питання «о смиреніЬ височайших». Ця ідея ґрунтувалася на двох постулатах. Насамперед С. Климовський висував, твердження про природну необхідність смиренності монарха, підкреслюючи, що всі люди — «началствующи», «височайши», «подвластни» — від природи рівні, тим са-мим гніт, свавілляі беззаконня протиприродні. «Аше й цар ест, но й праху земному соравнися», «существом тЬлеем равен ест всякому человку цар», царі «порфирою й диядемою отлеченниЬ й в нищетЬ на гноЬщах поверженниЬ єдино отечество имЬют персть земную». Саме життя пе-реконує кожну людину, а отже, і царя у минущості їхнього буття. Хоч би який багатий був цар, хоч би скільки він завоював земель і покорив народів, світу він не переживе, і, як і його піддані, неодмінно зрівняється з «прахом земним». Тільки глибоке усвідомлення своєї, природної! рівності з усіма людьми дає монархові змогу зрозу-міти необхідність власної смиренності щодо своїх під-даних.

На думку С. Климовського, необхідність смиренності монарха визначається ще й тим, що цар і всі піддані рівні перед Богом як раби Божі. Цар «властию же достоїнства подобен ест Богу, господин ест над всЬми, раб же со всЬми ест божий» ті, як і всі його піддані, несе повну відпові-дальність перед Богом за свої вчинки, «чает же сй всЬми обладаеміїїмп явитися пред судище Христово». Одержав-ши владу під Бога, дар не сміє ставати свавільним воло-дарем, а має керуватися почуттям відповідальності перед Богом