Отже, погляди С. Климовського на «смиреніі височай-ших» грунтувалися на ідеях рівності усіх людей від при-роди, тобто рівності їхніх природних прав, рівності усіх перед Богом як абсолютною правдою і справедливістю і, нарешті, рівності перед законом, беззастережне виконання якого є вимога абсолютної волі Бога. Ідея «о смиреніЬ височайших» — це своєрідний вияв прагнення до обмеження влади монарха законом, що є, на думку С. Климювського, регулюванням відносин між монархом і його підданими.

Ідея обмеження влади монарха тісно пов'язана з інте-ресами народних низів, фактично передбачала заперечен-ня абсолютної монархії. Не випадково мислитель не спі-вав дифірамбів на честь абсолютного монарха, не прого-лошував йому од, а змальовував позитивну постать спра-ведливого і смиренного царя як втілення того ідеалу, на який треба рівнятися «височайшим», і протиставляв його монархові несправедливому і жорстокому, свавільному і деспотичному як втіленню зла, яке треб а, усунути із су-спільного життя. Моралізуючи і повчаючи царя, С. Климовський вказував на зло, з яким він повинен боротися, і на добро, яке він мусить повсякчасно утверджувати в житті. Свою історичну місію цар виконає тоді, коли він обстоюватиме правду, закон, справедливість. Ці поняття, згідно з пануючою традицією XVII—XVIII ст., підносили-ся мислителем до рівня божественного освячення і тим самим перетворювалися в категоричний імператив для мо-нарха.

Отже, за своїм змістом концепція С. Климовського — це вчення про суспільний договір між монархом і наро-дом, за яким в ім'я добра й справедливості всі зобов'язу-ються виконувати закони, що ґрунтуються на правді, з повною відповідальністю перед Богом як абсблютом. Ця концепція, пройнята гуманізмом, демократизмом та про-світництвом, була прогресивним явищем і визначним до-сягненням духовного життя України кінця XVII — почат-ку XVIII ст.

У козацько-гетьманську добу політична думка України розвивалася в контексті правових документів, які відобра-жали аспекти державного устрою і міжнародних відносин України, а також у руслі концепції просвітників щодо су-спільства і держави. До важливих правових документів того часу можна віднести «Березневі статті», «Гадяцький трактат», «Угоду та Конституцію» Пилипа Ор-лика. В них було закладено правову основу міжнародних договорів України з іншими державами, чітко простежували-ся атрибути суверенітету української державності, визна-чалися конституційні засади державного і суспільного ладу.

«Березневі статті» передбачали збереження козаць-ких, міщанських і шляхетських прав, вольностей; право українців самим вирішувати, хто до якого стану має нале-жати; право самостійно збирати податки; збереження пра-ва обирати гетьмана, самостійно вирішувати питання міжна-родної політики (за винятком Росії і Туреччини). Зміст статей розкривав, з одного боку, демократичну сутність української державності, яка ґрунтувалася на принципі ви-борності вищих посадових осіб і суддів, з іншого — правові зобов'язання української сторони перед Московським цар-ством, які передбачали військово-політичну єдність Украї-ни і Московії та недоторканість суспільно-політичних по-рядків в Україні.

«Гадяцький трактат», розроблений Юрієм Немиричем 1658 р., містив такі основні положення:

1) Україна на федеративних засадах як Велике князів-ство Руське входить до Речі Посполитої;

2) гетьман стає цивільним і військовим правителем України, а спільний для всіх король обирається трьома на-родами;

3) передбачається існування власної скарбниці, монет-ного двору, війська, генерального трибуналу;

4) без дозволу українського уряду коронне військо не має права входити на територію князівства;

5) православне духовенство урівнюється в правах з римо-католицьким, а права унії обмежуються територією, на якій вона існує. Київська академія прирівнювалася до Краківської.

«Пакти і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького складалися з 16 статей і починалася з урочи-стої декларації: «Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування». Визначалися кордони України з Польщею і Московією, передбачалося після закінчення війни підписання трактату зі шведським королем як постійним протектором України, закріплювало-ся право запорожців на повернення всіх відібраних у них земель і поселень, на відновлення колишнього статусу право-славної церкви під зверхністю царгородського патріархату.

Конституція передбачала розподіл влади між гетьманом як вищою виконавчою владою, генеральною радою як вищою представницькою владою і генеральним суддею. Хоч прерогативи органів влади не були ще чітко визначені, все ж тогочасна конституція наближалася до реалізації прин-ципу розподілу влади.

Отже, названі правові документи закріплювали держав-ний статус України, визначали конституційні основи суспіль-ного і державного ладу, її міжнародно-правову суб'єктність.

Висновок:

У період козацько-гетьманської держави політична думка України найбільш повно виявилася в контексті но-вих документів щодо державного устрою і міжнародних відносин України, а також поглядів просвітників про дер-жаву і церкву. До важливих правових документів козаць-кої доби можна віднести «Березневі статті», «Гадяцький трактат», «Угоду та Конституцію» П. Орлика. У них роз-роблено правові основи української державної автономії під протекторатом іноземних держав (Росії і Польщі).

Якщо Гадяцька угода визначала статус органів влади на кшталт польської держави і передбачала участь у здійсненні влади різних суспільних станів (козацтва, духо-венства, міщанства), то конституція П. Орлика закріпила принцип козацького республіканізму. Хоча в цій консти-туції були елементи розподілу влади на виконавчу, пред-ставницьку і судову, проте в силу збереження станового (козацького) принципу формування влади і відсутності ідеї громадянства вона не піднялася до рівня розвитку пізнішого європейського конституціоналізму.

Список використаної літератури:

Політологія: Підр.