Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних іде-алів.—

Не зробися ренегатом-від-ступником.—

Не обкрадай власного на-роду, працюючи на ворогів Ук-раїни.—

Допомагай своєму земляко-ві поперед усіх: держись купи.

Цей документ був сприйнятий по-різному: від схвалення до цілковитого заперечення. Й на це були підстави. Але заради об'єктивності в оцінці цього до-кумента слід зважати на ті кон-кретно-історичні обставини, за яких він створювався.

Незважаючи на суперечливість М. Міхновського як особи і політика, на неприйнятність у наш час деяких його положень, усе ж слід відзначити його палке прагнення здобути самостій-ність Україні, його мрії про єдину, вільну, демократичну Укра-їну — республіку робочих людей від "гір Карпатських до гір Кавказьких".

В. Липинський стверджував, що тільки власна держа-ва, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує її від економічного розпаду і кривавої анархії. Основна орієнтація В. Липинського — ніхто не збудує Української держави, якщо ми самі собі її не збу-дуємо, і ніхто за нас не зробить нації, якщо ми самі на-цією не схочемо бути. Відповідно власне призначення він вбачав у тому, щоб прищепити народові України свої висновки як світогляд, здатний перетворити пасивний народ у політичне активний організм. Отже, ідеологія розглядалася як рушійна сила національного відродження. Коли відродження націй відбувається без національного ідеаліз-му, без любові до цілої нації в усіх її класах і- групах, без того . ідейного національного пафосу, того романтичного захоплення образом нової волі й незалежності націй, що .йде в парі з відродженням усіх європейських народів, то внаслідок того з самого поняття нації викидається весь його живий творчий зміст. Зостається тільки форма — мертва шкарлупина без зерна.

Українську державницьку ідеологію В. Липинський бу-дував на давніх народних традиціях, зокрема на держав-ному досвіді гетьмансько-козацьких часів і високій етніч-ній культурі хліборобської спільноти. При цьому держав-ність бачилася йому як спадкоємна монархія, очолювана гетьманом.

В. Липинський намагався обґрунтувати такий держав-ний устрій. Він вважав, що парламентаризм при однопа-латній системі із загальним виборчим правом як форма правління чужої духом та інтересами буржуазної демо-кратії для хліборобського класу і загалом хліборобської країни не підходить. В. Липинський виходив з того, що ні одна нація не розпочала і не може розпочати свого існу-вання від демократії і що демократичні нації можуть іс-нувати тільки там, де була чи є своя власна національна держава, або там, де вже були і правили свої власні класократичні або охлократичні аристократії.

Для консолідації деморалізованої бюрократичною Ро-сією нації і створення держави потрібна сильна влада в руках однієї особи, щоб репрезентувати ідею суверенності та незалежності. Ця особа очолювала б державну оборону і через кабінет міністрів — державну адміністрацію, її влада була б обмежена двома законодавчими палатами, які б спиралися не на політичну демагогію, а на сталі й незмінні принципи інтересів території і праці. Інтереси території представляла б нижча палата — з'їзд Рад по-одиноких земель, інтереси праці — вища палата — Тру-дова рада державна.

Природно, що про одну із центральних проблем — взаємовідносини з Росією — В. Липинський писав, що ро-сійська орієнтація (більшовицька чи протибільшевицька), в формі заведення в Україні російської державності не допоможе нашому національному об'єднанню, підтримає нашу внутрішню анархію, тому вона для нас, хліборобів, не годиться. Разом з цим він наголошував, що географіч-не положення України, спільне історичне минуле, спільні економічні інтереси вимагають, щоб ми з Росією та Біло-русією, як зовсім окрема та суверенна Українська націо-нальна держава, утворили тісний мілітарний та економіч-ний союз і спільно з ними шукали собі союзників у Європі.

Оскільки держава була вузловим питанням у концепції В. Липнпського, то він намагався пояснити роль соціаль-них верств у політичному житті народів. В. Липинський вважав, що здатність держави до життя залежить від форми її суспільної організації. В. Липинський розглядав державність як фактор національної інтеграції. «Тільки власна Українська держава, — зазначав він, — дасть нам той об'єднуючий дух, котрий усіх нас, хліборобів, в один міцний, твердий український хліборобський клас міцно зв'язує. Бо тільки в ім'я власної Української держави і спільної національно-державної культури зможемо ми знайти спільну мову з іншими українськими класами і не-обхідний для тривкого державного ладу компроміс з ними заключити».

По суті, В. Липинський закликав, до об'єднання всіх політичних сил у змаганні за незалежну Україну. Всі ми як християни хочемо Царства Небесного і так само всі ми як українці — українські комуністи, соціалісти, демокра-ти, консерватори, ліберали — хочемо України. Але як християни ми йдемо до Царства Небесного через ту чи іншу Церкву, так само як українці до України ми можемо дійти тільки через ту чи іншу громадську політично-націо-нальну організацію, якої внутрішня сила і здатність довес-ти своїх вірних до мети залежатиме від її більшої внут-рішньої моралі, від її кращих, розумніших, більш раціо-нальних та більш моральних методів спільної акції і спіль-ного громадського життя.

Отже, згідно з концепцією В. Липинського, саме держава повинна об'єднати мешканців території в органіч-ну цілість. Цей організм як наслідок спільного життя та спільних інтересів породжує колективну свідомість і раціональне бажання суспільного самовираження у формі власної нації. Передумовою цього самовираження є існування держави, оскільки, на думку В. Липинського, ідея бажання, кінцевою метою якого є створення нації, може реалізуватися тільки в матеріальних формах держави.

Одна із основних тез концепції В. Липинеького полягає в тому, що державу можна будувати за ініціативою про-відної верстви