або аристократії. Саме вони здатні повести за собою пасивну більшість. «Без національної аристократії, — підкреслював В. Липинський, — без сильних і авторитетних провідників та організаторів нації в її тяж-кій боротьбі за існування немає і не може бути нації». Передумовою провідної ролі аристократії є її прагнення влади, готовність до боротьби за цю владу. Тобто аристо-кратія мусить бути «стихійно імперіалістичною». Проте В. Липинський не дивився на аристократію як на замк-нену суспільну верству або касту. Він вважав, аристокра-тія — це та активна меншість, яка об'єднує найкращих і найактивніших членів усіх класів. Саме вона творить матеріальні й духовні цінності, які стають власністю всьо-го суспільства.
До політично-творчого фактора В. Липипськиц відно-сив. тих, хто безпосередньо стимулював розвиток еконо-міки. Інтелігенція — не є продуцентом у цьому плані. В суспільно-політичній структурі вона покликана бути по-середником між суспільними класами завдяки культур-ній та інтелектуальній праці. На думку В. Липинського, інтелігенція не повинна займатися створенням ідеології, партійною роботою, будуванням і керівництвом держа-вою. Власна держава можлива тільки на ґрунті компро-місу, між українськими класами в ім'я бажаного всіма законного ладу і спокійної праці. Така держава можлива за умови спільної для усіх класів національної культури, спільної оборони своєї території і спільного для усіх пра-ва нації на самовизначення. Тобто йшлося про суверен-ність на своїй землі, якою користувалися, на думку В. Липинського, європейські нації.
В. Липинський підкреслював, що політика — це вмін-ня вибрати такий метод здобуття та організації влади і організації громадянства, який би уможливив будову і збереження окремої держави на українські землі і забез-печив існування та розвиток української нації.
Загалом, В. Липинський — визначний мислитель сво-го часу. І хоча концепція «трудової монархії» виявилася безперспективною, багато з його ідей щодо утвердження незалежної Української держави зберегли своє неминуще значення. Істотним і оригінальним є внесок В. Липинського в загальну політологію, зокрема, в теорії еліт, полі-тичної культури, громадянського суспільства та ін.
В. Липинський ґрунтовно висвітлив концепцію політи-ки у праці «Листи до братів хліборобів». Він вбачав повно-цінний розвиток української нації в розбудові власної дер-жави. Така держава має існувати у формі монархічного прав-ління, що відповідає державницькій традиції, започаткованій Б. Хмельницьким. За В. Липинським, ця монархія повинна ґрунтуватися на таких п'яти підвалинах: аристократія, класократія, територіальний патріотизм, український консер-ватизм, релігійний етос.
Гетьман як спадковий монарх репрезентує державу, уособ-лює її авторитет. Разом з гетьманом управління держав-ними і суспільними сферами здійснює аристократія — кращі представники усіх класів і станів: промислового (фабри-канти, інженери, робітники); хліборобського (поміщики, се-ляни, сільські робітники); фінансового і купецького (всі, хто живе з обміну продуктами); комунікаційного (залізнични-ки, шофери), інтелігенція.
Такий принцип формування аристократії (правлячої еліти) В. Липинський називав класократією, яка також пе-редбачала співпрацю всіх класів. Принципи класократії заперечували буржуазний парламентаризм як такий, що роз'єднує нації за партійними ознаками, соціалізм — за класовими ознаками і націоналізм — за етнічними озна-ками.
Територіальний патріотизм В. Липинський розумів як солідаризацію усіх мешканців України на ґрунті любові до рідної землі, незалежно від етнічного походження, соціаль-но-класової належності, віросповідання.
Консерватизм, за В. Липинським, — це утвердження се-ред громадян України організованих сил авторитету, дис-ципліни, правопорядку, політичної культури, здатних при-боркати анархію і свавілля, і, нарешті, релігійний етос — основа становлення морального порядку, без якого немож-ливо сформувати націю, збудувати державу.
Форму державного правління вчений вбачав у дуаліс-тичній конституційній монархії, за якої: гетьман як суверен української нації, голова кабінету міністрів зосереджує в своїх руках виконавчу владу; законодавчу владу утворюють дві палати: територіаль-на (нижня), до якої входять представники місцевих земель-них рад (по 3—4 від кожної землі на підставі загального, рівного, таємного виборчого права), і трудова (вища), до якої делегують своїх представників професійні спілки всіх класів і соціальних верств.
Висновок:
Український консерватизм грунтувався на ідеях:
1) домінуючої ролі держави в національному і соціаль-ному розвиткові;
2) монархічної форми державного правління;
3) територіального патріотизму;
4) пріоритетності приватної власності;
5) провідної ролі аристократії у державотворчому про-цесі;
6) вирішальної ролі моральних і релігійних чинників у суспільному поступові.
Теоретики українського консерватизму дотримували-ся різних поглядів стосовно майбутньої форми держави. В. Липинський обґрунтував концепцію трудової легітим-ної монархії, С. Томашівський — клерикальної монархії, а В. Кучабський — мілітарної монархії.
Л і т е р а т у р а :
Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1993. – 576с.
Політологія: Підр. Для студентів ун-тів. – 2-е вид., зі змінами. – Львів, 1994, -- 592с.
Політологія: Курс лекцій: Навч. Посібник / За ред. І. С. Дзюбка: К.: Вища шк., 1993. – 271с.
Політологія: Курс лекцій / Авт. кол.: І. С. Дмитрів, О. М. Рудакевич, З. С. Сокол, В. А. Кулик та ін. – Тернопіль: АСТОН, 1998. – 159с.
Політологія: історія та методологія / Андрущенко В. П., Антоненко В. Г., Ануфрієв Л. О. та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. – К.: Здоров’я, 2000. – 632 с.