“Політична думка Станіслава Оріховського”

П л а н :

Вступ.

Формування політичних ідей.

Розвиток української державності.

Актуальні політичні думки.

Розкриття творчості Оріховського.

Думки Оріховського про мистецтво.

Виступ проти божественного походження влади.

Висновки.

У житті українського суспільства період ХVІ-ХVІІІ ст. зай-має особливе місце. Спираючись на глибинні народні основи та історичні традиції, український народ зробив вагомий крок уперед в усіх галузях суспільного життя. На цьому етапі істо-ричного розвитку досягнуто позитивних змін у становленні внутрішньої гармонії, нового співвідношення й організації, органічної співпраці всіх станів суспільства, що привело до створення козацько-гетьманської держави.

Виросла плеяда видатних державних діячів, полководців, дипломатів, політиків, учених, видатних митців. Суспільно-політична думка України збагатилася новітніми ідеями й концепці-ями, що висвітлили шлях до прогресивних цивілізаційних ос-нов, боротьби за незалежну Українську державу. На зміну бурхливому розвиткові Київської середньовічної держави з її досягненнями в усіх галузях суспільного життя приходить період занепаду й розпаду, тривалого іноземного поневолення багатьох її земель. Але, незважаючи на всі труд-нощі, що випали на долю українського народу, поступ його суспільного життя не зупинився. Поряд з існуванням фео-дальних відносин на терені України швидкими темпами від-буваються зміни буржуазного характеру, що спричинили й відповідні зміни в соціальних відносинах.

Перед українським народом у той час постало справді історичне завдання: самозбереження за умов чужоземної експан-сії. Але, щоб його розв’язати, треба було пройти нелегкий шлях від захисту національної ментальності й історичного способу життя, через зростання освіченості й пробудження національної свідомості до здобуття власної державності. Тільки так нація могла сповна реалізувати покладене на неї історичне призначення, зайняти гідне місце в європейській і світовій цивілізації.

Розвиток української державності, вироблення політичних ідей нерозривно пов'язані з національно-культурним відродженням. Відмітною особливістю суспільного буття тогочасної Європи в цілому й України зокрема було формування націй, підготовка умов для створення національних держав.

В історії нашої країни цей період пов'язаний з виробленням і зміцненням такої важливої суспільної сили, якою є націо-нальна ідея. Відомий український учений кінця XIX — пер-шої половини XX ст. Д. Донцов писав, що без такої ідеї ми всі лишимося нацією уярмленою, провінцією, народом, що житиме з роздвоєною душею, не в стані витворити збірної во-лі, народом без пафосу, сателітом сильніших, партією, вер-ствою, навіть у себе вдома невільником не лише політичним, а й духовним і соціальним.

Тогочасні українські мислителі обґрунтовують процес згур-тування спільноти, члени якої усвідомлювали б свою ідентичність на основі таких ознак, як мова, культура, історія похо-дження, територія. Формування української нації було загально-історичним, об'єктивним явищем. І національна ідея відіграла в цьому процесі надзвичайно важливу роль.

Актуальні політичні думки, що від-повідали новим суспільним потре-бам українського народу, розвивали видатні українські філософи, богос-лови, політики. Це Павло Русин,

Юрій Дрогобич, Іван Вишенський, Станіслав Оріховський, Юрій Немирич, Шимон Шимонович та ін. Спираючись на твори стародавніх мислителів, визначних європейських дер-жавних діячів, літераторів, істориків, вони висловили надзви-чайно цінні ідеї з багатьох галузей духовної культури й, зок-рема, політичної. Помітний вплив на стан політичної свідо-мості тогочасної України, що була в складі Литви, а потім Речі Посполитої, справила реформаторська течія антитринітаріїв, або соціанство.

Ранні гуманісти України були виразниками інтересів середнього стану, носіями ідей відродження й формування української нації, її мови, культури в умовах чужоземної залежності. Більшість із них мали вищу освіту, здобуту в європейських за-кладах, вони писали трактати, займалися книгодрукуванням, деякі обіймали високі посади в урядах Литви чи Польщі.

З точки зору соціально-політичних правових ідей особливий інтерес становить полемічна література. Багато уваги у творах полемістів приділено проблемі становлення та захисту державності української нації, що народжувалась у муках внутрі-шніх і зовнішніх суперечностей.

З огляду на потребу розв'язання цих суперечностей важливе значення мало введення в багатьох містах магдебурзького права. Київ та Житомир, зокрема, одержали це право ще в XV ст.

Полемісти пристрасно обстоювали право на існування українського народу, захищали його мову, культуру, релігію, рішу-че боролися проти спольщення й покатоличення. Їх постійно хвилювали питання формування національної свідомості, політичного самовизначення на основі відновлення традицій власної державності. У полемічній літературі, що мала загально-філософське спрямування, висловлено багато актуальних ідей і теорій. Як зазначає історик А. Єфименко, релігійна уній (Брестська, 1596 р.) викликала в православному середовищі палку потребу відстоювати правоту своєї справи тими новими засобами, які були до того часу майже недосяжними — шляхом гласності, звернення до громад-ської думки. Всі друкарські вер-стати, що були в розпорядженні православних, працювали над тим, щоб розповсюджувати нові й нові аргументи в спростуванні унії й латинства, на захист пра-вослав'я.

У поглядах тогочасних мисли-телів наріжним каменем стало співіснування світської та релі-гійної влади, божественного й земного, церкви й людини. На відміну від середньовічного релігійного світогляду, в основі якого був Бог, гуманісти вису-вали ідею антропоцентризму, за якою людина є центром і най-вищою метою Всесвіту. Замість аскетичних постулатів про гріховність тіла й земного життя проголошувалося право лю-дини на задоволення земних потреб, насолоду, утверджува-лась ідея свободи слова, справедливого суспільного ладу.

Цілком природно, що актуальними й гострими в антифео-дальній ідеології, в тому числі й у поглядах гуманістів-полеміс-тів, були питання про державу та її основи, закон і право, форми й методи управління державою, суверенітет державної влади й межі її панування над особою, індивідом. Найповніше ці питання розкриті в творчості Станіслава Оріховського – Роксолана (1513-1566), який був найвизначнішою постаттю східно-слов'янського Відродження. Відомий польський історик Кромер, сучасник Оріховського, зазначає, що його ім'я відоме в Італії, Іспанії, Франції