Українські гуманісти одними з перших у європейській філо-софській думці заперечували божественне походження влади й держави, виступали проти підпорядкування світської влади церковній, втручання церкви в державні справи.

В умовах розвитку буржуазних відносин вони зробили вагомий внесок у вчення про витоки держави із суспільного договору, стверджували, що королівська влада походить не від Бога, а від угоди між людьми.

Принципово важливою умовою існування й розвитку держави Оріховський, як і інші українські гуманісти, вважав виховання у громадян любові до батьківщини, патріотизму, як найвищої доброчесності. На продовження прогресивних традицій книж-ників княжої доби важлива роль відводилась освіті народу. Орі-ховський писав, що ніхто не зробить нічого корисного навіть у найнезначнішому мистецтві, якщо не буде вчитися.

Як у багатьох європейських учених тієї доби, так і в працях українських полемістів провідною була проблема спільного блага (блага народу), а його основними складниками — пат-ріотизм, служіння державі, суспільна активність.

Рішуче пориваючи з аскетичним світоглядом середньовіччя, намагаючись вийти з-під впливу релігійних догматів, полемі-сти велику увагу приділили законам, морально-правовим нор-мам. Вони виступили за велику роль права й закону в житті держави та суспільства, робили наголос на зростанні ролі моралі в суспільно-політичному бутті, а тому вважали за необхідне приділяти увагу вивченню психології людини, використовувати природничі науки в пізнанні людини та суспільства. У багатьох творах полемістів ідеться про захист прав, соціальне становище трудівника.

Експлуатована, пригноблена й скривджена суспільством людина постає стрижнем творчості Івана Вишенського. Він зосереджує увагу на пропаганді моральних ідеалів раннього християнства, які виражали прагнення народу до рівності, волі, братерства, справедливості, були антиподом існуючих у суспільстві гніту і безправ'я народних мас, рішуче викриває експлуата-торську природу магнатів і шляхти, церковних владик і вищого духовенства. Суспільно-політичні погляди І. Вишенського були пройняті реформаційними ідеями, глибоким демократизмом, палкою любов'ю до трудового народу.

У розвитку ідеї української державності, політичної свідомості народу велику роль відіграли освіта, культура, мистецтво. Поле-мічна література, що сіяла благодатні зерна національної само-свідомості, дала могутній поштовх народній освіті, необхідність якої була викликана й суспільно-економічними факторами. Важ-ливим джерелом освіти для молодих представників українських земель в часи середньовіччя були європейські навчальні заклади, зокрема, університети Італії, Франції, Німеччини, Чехії, Польщій Популярними серед молоді були в ті роки Паризький (Сорбонна), Кембриджський, Болонський, Гейдельберзький, Лейпцизький, Кенігсберзький, Страсбурзький, Краківський університстак За півтисячолптя (ХIV-ХVІІI ст.) в Падуаиському (Італія) уні-верситеті одержали різні наукові ступені або вчилися й не за-кінчили близько 600 (а, можливо, й більше) юнаків з України. Розвиткові освіти значно сприяли братські школи. Базу-ючись на вітчизняному досвіді й національних традиціях, вони підносили освіту на рівень тогочасних вимог, убачаючи в ній запоруку визволення від соціального й національного гноб-лення, основу формування світогляду, державності народу. Завдяки широкій мережі шкіл освіченість в Україні досягла високого рівня. Арабський мандрівник, архідиякон Павло Алепський, який перебував в Україні в середині XVII ст., за-значав, що по всій землі руській іноземні мандрівники помі-тили прекрасну рису, що викликала здивування у них, всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість жінок і дочок, уміли читати й знали порядок церковних служб і церковні співи. Відвідавши Вознесенський монастир у Києві, П. Алеп-ський зазначив, що більшість ченців не тільки уміли читати, а й були обізнані з філософією, логікою й писали твори.

Між княжою і козацько-гетьманською добою Україна перебувала під владою Литви і Польщі. В цей час політич-на думка розвивалася в руслі гуманістичної традиції, яка простежувалася в працях Юрія Дрогобича та Станіслава Оріховського.

Ю. Дрогобич — доктор філософії та медицини Болон-ського університету, займався політичним прогнозуванням, зокрема намагався передбачити становище імператора Свя-щенної римської імперії Фрідріха III, а також ворогуючих сторін на Апеннінському півострові. Він був прихильни-ком сильної королівської влади, визнавав зверхність світ-ської влади над церковною.

С. Оріховський замолоду виступав проти божественного походження влади, відстоював принцип невтручання церкви в державні справи. Держава, на його думку, подібна до жи-вої істоти, яка має своє тіло (посполиті), душу — (шляхет-ний стан), розум — (король). Мета держави — збереження набожності, добробуту і свободи громадян.

У праці «Про природне право» С. Оріховський одним із перших в Європі розробив концепцію природного права, відстоював пріоритетність закону над рішенням монарха чи інших посадових осіб. Проте за декілька років до смерті в праці «Польські діалоги політичні» він відійшов від пе-редових поглядів, відстоював зверхність папської влади над королівською. Цей принцип письменник-публіцист засто-сував при розробці піраміди влади у Польщі, котра б нага-дувала трикутник, вершиною якого була духовна влада, у лівому куті — священослужителі, а у правому — король.

Полемічна література здебільшого торкалася питань ре-лігійного життя, реформи церкви, але в контексті цих про-блем порушувались і політичні питання. Виявлялися два напрями: перший був орієнтований на унію православної й католицької церков, другий тісно пов'язувався з антиуніатською боротьбою та реформою православної церкви.

Зростання освіченості українського народу стало важливою передумо-вою виникнення й функціонування Києво-Могилянської академії. Про-тягом усієї своєї історії український народ не мав іншої інс-титуції, яка б справила такий вплив на розвиток освіти, науки й культури, як цей вищий навчальний заклад. Навколо акаде-мії гуртувалися найкращі освітяни, науковці, громадські й церковні діячі, їх титанічна діяльність була спрямована на згуртування всіх сил, здатних підтримувати культурно-націо-нальне відродження, на виховання свідомих носіїв цієї куль-тури, що виборювали б національну незалежність.

В історії утвердження української державності значний інте-рес становить доробок діячів Києво-Могилянської академії,