Характерною ознакою політико-правових поглядів Т. Г. Шевченка є глибоке несприйняття, засудження самодер-жавства. Для нього немає "добрих" царів. У поемі "Сон", яку сам поет назвав комедією, він із нищівним сарказмом розвін-чує образ царя як помазаника божого на землі, в творі "Юро-дивий" називає його "фельдфебелем на троні", верховодою зграї насильників і кровожерних поміщиків-нелюдів. За умов жорстокої реакції Т. Г. Шевченко сміливо поставив питання "чи довго ще на сім світі панам панувати?". В історії експлу-ататорських держав він бачив сатрапів, тиранів-царів, цезарів, імператорів, які правили, спираючись на церкву, що освячу-

вала свавілля й насильство над людиною. У творі "Царі" поет розкриває й рішуче засуджує злочинну сваволю самовладців-деспотів.

Феодально-самодержавна Росія змальовується в творах Т. Шев-ченка поділеною на два соціальні полюси: визискуване селян-ство й визискувачі-поміщики з царями на чолі. Івана Грозного він називає "мучителем", різко викриває гнобитель-ську політику Петра І, їдко засуджує антинародний характер правління Катерини II, яка в 1782 р. наказала спорудити пам’ятник Петру І з написом "Первому — Вторая", цим самим підкресливши спадковість необмеженої влади монархів Росії.

До цього слід додати, що ненависть і рішуче політичне не-прийняття в Т. Г. Шевченка було не лише до російського ца-ризму, а й до українських експлуататорів. Гетьмани для поета — таке ж зло, як і царські чиновники. Він із презир-ством писав про тих українських діячів, які багато говорять про "неньку Україну", про її "долю-волю", а насправді заод-но з російськими поміщиками та царатом "деруть шкуру" з селян, "праведную кров із ребер, як водицю точать".

Поряд із різко критичним ставленням Т. Г. Шевченка до аб-солютної монархії він не абсолютизує й буржуазно-республі-канський лад, кваліфікує його як далекий від інтересів трудящого люду, від тої "челяді", кріпаків-трудівників, того стану, з якого вийшов сам.

У своїх творах він докоряв французьким енциклопедистам XVIII ст., які проголосили гасло "Свобода, рівність і братер-ство", в тому, що вони "почали" та не закінчили ліквідацію "батогів, престолів і корон".

Світле майбутнє України поет, якого сучасники назвали "пророком", пов'язував не з буржуазно-правовим ладом, а з самоуправлінням народу, з громадською, колегіальною фор-мою реалізації влади як гарантією від свавілля властителів.

В основу самоуправління народу він поклав суспільну влас-ність і, насамперед, власність на землю. Говорячи про ці по-гляди Т. Шевченка та інших демократів, тодішніх і пізніших, слід мати на увазі одну характерну особливість тогочасного суспільного розвитку.

Перехід від феодально-кріпосницьких основ економічного життя до буржуазних пов'язаний зі зміною форм власності, а відповідно й мотивації праці, себто відмову від позаекономічно-го примусу й впровадження натомість економічного стимулу.

Рабовласницька й феодально-кріпосницька форми вироб-ництва базувалися на позаекономічному примусі, тоді як буржуазний лад мав і має економічні методи залучення до праці, а отже — право приватної власності.

Т. Г. Шевченко, як ніхто інший, дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судо-чинства, першим в історії революційної думки в Україні по-казав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти царських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення трудової людини. Він писав, .що ці закони "катами писані", що "правди в суді не-має". Його ідеалом була трудова демократична республіка.

Говорячи про політичний ідеал Т. Г. Шевченка, слід підкре-слити його увагу до сили закону, причому "праведного зако-ну", як він неодноразово наголошував. "Праведний" закон уже за своєю суттю збігається з традиційними поняттями "правда", "воля", "справедливість". Т. Г. Шевченко чітко по-казав, що закон, прийнятий експлуататорською владою, не можна сприймати як "справедливий", тому що він не відпо-відає людським цінностям. Для Т. Г. Шевченка соціальне справедливим є рівномірний розподіл землі між членами сус-пільства, ліквідація станового поділу громадян, уведення юридичної рівності, обов'язкова праця всіх членів суспіль-ства, усунення експлуатації.

У творах Т. Г. Шевченка поряд з антикріпосницькими, антицарськими ідеями червоною ниткою проходить думка про самостійність України. Вся його творчість пройнята безмеж-ною любов'ю до України, її народу. У вірші "Чи ми ще зійде-мося знову?", написаному в засланні, він закликав своїх співвітчизників:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

Отже, у творчості Т. Шевченка, в його політичних поглядах поєднувались ідеї революційності, демократизму і самостійності, України. Його творчість справила великий вплив на розвиток,! визвольних ідей, національної самосвідомості українського на-| роду, на формування української інтелігенції, здатної до боротьби за ідеали соціальної і національної свободи.

Наступний етап у розвитку політико-правових ідей в Україні пов'язаний з революційним народництвом, діяльність яко-го проходила в нерозривній єдності з народницьким рухом у Росії, зокрема, з такими організаціями як "Народна воля" та "Чорний переділ".

Оцінюючи їх діяльність, треба мати на увазі, що на них уже був відчутний вплив марксизму та анархізму, зокрема, стосов-но критики капіталізму. В програмних документах, проклама-ціях і відозвах часто трапляються фрази "робітничий клас", "експлуатація", "буржуазний лад" та ін.

Серед політичних ідей народництва слід зазначити його не-гативне ставлення до експлуататорської держави. Головний принцип оцінки держави — кому вона служить, чиї інтереси захищає. Особливо ненависним була зверхність монархічної особи в суспільному ладі Росії. У статтях та інших публікаціях чітко говорилося про "політичну систему", "політичну орга-нізацію", механізм політичної влади". Безумовно, не всі ці поняття мали сучасне наукове обґрунтування. "Принцип аб-солютної держави" й "деспотичного режиму" вбачався в