.

“Політичні погляди Риму ”

П л а н :

Періоди Стародавнього Риму.

Давньоримські мислителі.

Ціцерон – знаменитий римський державний діяч.

Сенек – представник стоїцизму в Стародавньому Римі.

Політико-юридичне обґрунтування гегемонії Риму.

Феномен публічної влади.

Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає суттєві зміни соціально-економічного і політичного життя Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди — царський {754—510 рр. до н. е.) республі-канський (509—28 рр. до н. е.), імператорський (27 р. до н. е. — 476 р. н. е.). В умовах рабовласницького суспільства, де раби не бу-ли самостійними суб'єктами політичного життя і залишалися лише об'єктами чужої власності, боротьба за політич-ну владу розгорталася в середині привілейованої меншості.

Давньоримська політична наука перебувала під впли-вом відповідних давньогрецьких концепцій. Коли в середи-ні V ст. до н. е. .плебеї вимагали створення письмового законодавства, Грецію відвідали римські посланці з метою ознайомитися з грецьким законодавством Солона. У Римі були прийняті знамениті закони — XII таблиць.

Великий вплив на давньоримських мислителів справили Сократ, Арістотель, епікурійці, стоїки, Полібій. Так, - уявлення Демокріта про прогресивний розвиток ідей від первісного суспільного становища до створення упорядко-ваного суспільного життя і держави, погляди Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розвинуті Тітом Лукрецієм Каром (99—55 рр. до н. е.) у поемі «Про природу речей». Його погляди на політику і державу теоретично відобразили, ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в обстановці якої він жив і діяв (високий розвиток рабо-власництва і відносин товарного виробництва, криза по-лісного устрою держави, перетворення Риму в світову дер-жаву, перехід від республіки до імперії, від традиційних форм правління до нових форм одноосібної влади, до прин-ципалу і домінату, криза рабської праці і встановлення колонату).

Марк Туллін Ціцерон (106—43 рр. до н. е.)—знаме-нитий римський державний діяч, оратор і мислитель при-діляв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці «Про державу», «Про закон», «Про обов'язки», численні політичні і судові публікації. Ціцерон у своїй творчості протягом всієї практичної діяльності виступав за .устрій сенатської республіки, проти повновладдя окремих осіб. У 45 р. до н. е., коли сенат зазнав поразки" в бороть-бі з тріумвіратом (Антоній, Октавіан Август, Лепіт), ім'я Ціцерона було занесене у проскрипційні списки осіб, що підлягали страті без суду.

Ціцерон визначав державу як здобуток народу. Він підкреслював, що «народ — не будь-яке об'єднання лю-дей, зібраних разом хоч яким би то було способом, а об'єд-нання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою щодо питань права і спільності інтересів». Тим самим держава в трактуванні Ціцерона бачиться не лише виявом загаль-них інтересів усіх її вільних членів, що було характерно і для давньогрецьких концепцій, але одночасно і як одно-стайна правова єдність (спільність) тих членів, окреме правове утворення (загальний правовий порядок).

Основну причину походження держави Ціцерон вба-чає у вродженій потребі людей жити разом. Поділяючи в цьому питанні позицію Арістотеля, він розходиться з поши-реним на той час уявленням епікурійців про договірний характер виникнення держави. Вплив Арістотеля помітний і в трактуванні Ціцероном ролі сім'ї як первинного осеред-ку суспільства, з якого поступово і природним шляхом виникає держава. Ціцерон "визначає споконвічний зв'язок держави та власності і відтворює положення стоїків про те, що причиною утворення держави є охорона влас-ності. Критерій розрізнення форм державного ладу Ціцерон вбачав у «характері і волі» тих, хто править державою.

Залежно від кількості правлячих він виділяв три прос-ті форми правління: царську .владу, владу оптиматів (аристократію) і народну владу (демократію). Під поміт-ним впливом Арістотеля і особливо Полібія Ціцерон зро-бив висновок, що достоїнство цих трьох форм криється у їхньому взаємозв'язку та єдності. Зразком змішаного дер-жавного ладу він вважав Римську республіку III — почат-ку II ст. до н. е.

Спотворені форми панування (тиранія одноосібних во-лодарів або натовпу, панування кліки багатих і знатних) не є, згідно з Ціцероном, формами держави, оскільки в цих випадках зовсім відсутня сама держава в розумінні спільної справи і досягнення народу, відсутні спільні інте-реси і загальнообов'язкове для всіх право. Так, правління оптиматів може .перетворитися в правління кліки багатих. Хоч така влада і продовжує помилково називатися прав-лінням оптиматів, але насправді, зазначає Ціцерон, «немає більш спотвореної форми правління, ніж та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими». Запобігти виро-дженню державності, на думку Ціцерона, можна лише в умовах найкращого змішаного виду державного ладу. «Бажано, — писав він, — щоб у державі було щось виз-начне і величне, щоб одна частина влади була виділена і вручена авторитетові провідних людей, а деякі справи .були дані на розсуд і волю народу». Найважливішим до-стоїнством такого державного ладу Ціцерон вважав міц-ність держави і правову рівність громадян.

У дусі утвердження саме форми змішаного правління Ціцерон, слідом за Полібієм, інтерпретував еволюцію рим-ської державності від первісне царської влади до сенатор-ської республіки. При цьому аналогію початків царської влади він вбачав у повноважених магістратів (передусім консулів), влади оптиматів, повноважених сенату, народ-ної влади, повноважених народних зборів і народних три-бунів. Показуючи небезпеку збочення в бік того чи іншо-го починання змішаної державності і виступаючи "за їх взаємну рівновагу, він наголошував на необхідності «рів-номірного розподілення прав, обов'язків і повноважень з тим, щоб у магістратів було достатньо влади, достатньо впливу у раді провідних людей і достатньо волі у на-роду».

Ряд важливих положень про правову