Концепція Ціцерона про змішане правління і взагалі його судження про державу як справу народу явно роз-ходилися з тогочасними соціально-політичними реаліями і дійсними тенденціями розвитку римської державності. Як теоретик і практичний політик, що був у гущі тодіш-ньої боротьби за владу, Ціцерон не міг не бачити тенден-ції перегрупування сил і влади, відплив реальних повно-важень від попередніх республіканських інститутів і їх концентрації в руках окремих осіб, насамперед тих, хто спирався на армію. Про це красномовно свідчили прикла-ди возвеличення Сулли, Цезаря, Октавіана Августа. Кон-цепція змішаної держави була частково здійснена в Рим-ській республіці в той час, коли Ціцерону вдалося об'єд-нати блок сенатського і вершниківського станів проти змови Каталіни (у 63 р. до н. е.) —претендента на монар-хічну владу.

Людський "ідеал Ціцерона — «перша людина у респуб-ліці, утихомирювач, опікун» — в епоху криз поєднував у собі грецьку філософську теорію, а також римську полі-тичну ораторську практику. Зразком такого Діяча він вва-жав себе. Відповідність чи невідповідність людських зако-нів у природі (у природному праві) виступає, за Ціцероном, критерієм справедливості чи несправедливості. При-родне право (вищий правдивий закон) виникло раніше, ніж будь-який писаний закон, вірніше, будь-яка держава взагалі була заснована. Сама держава (як «загальний правопорядок») з ЇЇ встановленими законами (тобто називним правом) є за своєю суттю втіленням того, що за природою є справедли-вість і право.

В історії політичної і правової думки найбільшу увагу численних авторів привертали, зокрема, положення Ціце-рона про правовий характер держави, про державу як справу народу І правове суспільство (спільність), про справедливість і правдивий закон, про природне право, про громадянина як суб'єкта держави і права.

Луцій Сенека (6—3 рр. до н. е.—65 р. н. е.) — один із основних представників стоїцизму в Стародавньому Ри-мі перебував під великим впливом давньогрецьких стоїків. Не відкидаючи рабства як соціально-політичного інститу-ту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність раба і закликав гуманно поводитися з ним як з духовно рівним суб'єктом. За Сенекого, неминучий і божественний за своїм характером «закон долі» грав роль того права природи, якому підкорені всі людські відносини, в тому числі дер-жава і закон. Вселенна, за Сенекою, природна держава зі своїм природним правом — справа необхідна і розумна. Членами такої держави за законами природи є всі люди, визнають вони це чи ні. Щодо окремих державних утво-рень, то вони випадкові і значні для всього людського роду.

Найбільш цінним і безумовним, згідно з Сенекою, є ве-лика держава. Розуміння «закону долі» (природного пра-ва, божественного духа) власне полягає в тому, щоб про-тидіяти випадку (в тому числі — належності до тієї "чи іншої «малої держави»), визнати необхідність світових законів і керуватися ними. Він схильний до проповідей каталізму, космополітизму та індивідуалістичної етики, морального самовдоскона-лення.

Подібні ідеї розвивав стоїк — раб, за походженням Епіктет (50—130 рр.). Він закликав до особистого мораль-ного удосконалення і відповідного виконання тієї ролі, яка послана кожному долею. Його теорія доповнюється різкою критикою багатства і засуджує рабство. Акцент при цьому робиться на аморальності рабства.

Стоїк, імператор Марк Аврелій Антоній (121—180 рр.) учив, що дух цілого вимагає спілкування, але не хаотичного, а такого, що відповідає злагодженому порядку світу. Звідси випливає повсюдне в світі «підкорення і супідкорення», а серед людей («найбільш досконалих істот») — «однодумство», досягненню чого, за Марком Авреліем, і служить стоїцизм.

Політико-юридичне обґрунтування гегемонії Риму і прав було дано римськими юристами. При переході від республіки до монархії і в імператорський період вони доклали чимало зусиль для обґрунтування претензії імператора до законодавчої влади. Так, законну силу імператорських розпоряджень відстоював юрист Гай. Акти імпе-ратора є законом, згідно з поглядом юриста Ульпіана. Йому належать вислови: «принцип волі від (збереження) законів», «що бажано принципам, те має силу закону».

Право народів, розроблене римськими юристами, місти-ло ряд норм міжнародного правового характеру (сам тер-мін «міжнародне право» у римлян не існував), наприклад, море визнавалося «спільним для всіх». Поняття «вороги» використовувалося юристами на означення тільки тих» кому римляни публічно оголосили війну або хто сам при-людно оголосив війну римлянинові.

Історична зумовленість політичної думки Стародавньо-го Риму означає в той же час ЇЇ історичну обмеженість. Разом з тим теоретичні досягнення цієї думки використо-вувалися в наступних концепціях, модифікуючись і набу-ваючи нових значень в умовах, які змінювалися.

Сучасний цивілізований світ перейняв від Стародавньої Греції феномен публічної влади, а від Стародавнього Ри-му — принцип розподілу влади. Особливо треба відзна-чити роль Ціцербна, котрий стояв біля витоків тієї юриди-зації поняття «держава», яка в майбутньому здобула ба-гато прихильників.

Пильний інтерес до ідей Цицерона виявляли мислителі епохи Відродження, а потім французькі просвітники, які вбачали у Цицероні свого великого предтечу.

Список використаної літератури:

Політологія: Підр. Для ун-тів / За ред. О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1993. – 576с.

Політологія: Підр. Для студентів ун-тів. – 2-е вид., зі змінами. – Львів, 1994, -- 592с.

Політологія: Курс лекцій: Навч. Посібник / За ред. І. С. Дзюбка: К.: Вища шк., 1993. – 271с.

Політологія: Курс лекцій / Авт. кол.: І. С. Дмитрів, О. М. Рудакевич, З. С. Сокол, В. А. Кулик та ін. – Тернопіль: АСТОН, 1998. – 159с.