суспільством. Загальний аналіз треба до-повнити розкриттям особливостей бюрократії та бюрократиз-му, які виникли, існували й ще існують на ґрунті вітчизняної історії. Це, в свою чергу, вимагає уважного підходу до періоду так званої соціалістичної доби, однією з найважливіших рис якої було органічне поєднання ідей соціалізму з практикою тотальної бюрократизації всього життя суспільства. Саме цей жахливий симбіоз радянського соціалізму з бюрократизмом і сьогодні висить важким тягарем на плечах українського наро-ду, саме він є найголовнішою причиною його сьогоднішнього хворобливого стану. Де витоки цього симбіозу, на чому ґрун-тується живучість вітчизняного бюрократизму? Пошукам від-повідей на поставлені запитання присвячено цю главу.
Важливе значення для аналізу бюрократизації суспільного життя країн, що десятиріччями носили назву соціалістичних, має поняття "командно-бюрократична система". Це поняття широко застосовується для характеристики соціально-еконо-мічного й політичного устрою, що існував у Радянському Со-юзі та країнах, котрі наслідували його.
Під командно-бюрократичною системою треба розуміти всеохоплююче проникнення методів свідомого регулювання суспільних відносин, побудованих на суто бюрократичних ме-ханізмах, у всі клітини суспільства. Основу цих механізмів складає примусовий, командний (тобто обов'язковий для ви-конання) вплив ієрархічної піраміди бюрократично-управлін-ських, владних структур на всіх членів суспільства, на всі його підрозділи та сфери. Причому системність мала прояв і в то-му, що методи командного управління складали певну ціліс-ність, узгоджену сукупність правил і процедур, закріплених у законах і обов'язкових як для керуючих, так і для тих, ким керують.
Термін "система" несе й інше змістовне навантаження. Він оз-начає, що бюрократизація суспільного життя досягла в радянсь-кому суспільстві завершеного вигляду. Тобто бюрократизм став сутнісним, системоутворюючим параметром суспільного організ-му. Не тільки все було підпорядковане владі бюрократів, а й саме суспільство ніби втратило здатність до саморегуляції, до життя без команд, підкорення. Не випадково, характеризуючи радянсь-ке суспільство, застосовують термін "казармений соціалізм", але точніше було б говорити про “казармено-бюрократичний соціа-лізм”.
Великим етапом бюрократизації суспільства був злам непу і створення системи сталінського соціалізму. Зни-щення решток ринкової економіки, повне відчуження трудя-щих від політичної влади, придушення щонайменших ознак опозиційної режимові діяльності, закріплення всевладдя партійно-державної бюрократії — ось деякі моменти процесу встановлення бюрократично-командної системи в 20-ті й 30-ті роки.
При цьому специфіка сталінського бюрократизму полягає в тому, що він побудований за панування тоталітарного режиму особистої влади. Й. Сталін до певної міри втілював у собі тип харизматичного діяча, здатного стримувати зажерливість бю-рократії. Спираючись на репресивний апарат і партійну верхівку, Й. Сталін став архітектором командно-бюрократи-чної системи, але розквіт її відбувся після смерті "вождя всіх народів".
З економічного погляду, командно-бюрократична система базується на тотальному одержавленні економіки, в основі якого лежить державна власність на засоби виробництва. Можливі, на перший погляд, переваги централізованого держав-ного керування економікою в кінцевому підсумку призвели її до глибокої кризи, оскільки централізована економіка не мо-гла не потрапити в залізні обійми бюрократії. М. Вебер про-зорливо зазначав, що "державна бюрократія, якщо знищить приватний капіталізм, пануватиме одна".
Підкоривши своїй волі економіку, бюрократія, одначе, не змогла зробити її ефективною. Досягнутий рівень розвитку виробничих сил вимагає таких форм економічних відносин, які б спиралися на ринкові механізми. Державне втручання при цьому має бути надзвичайно обережним. На ділі було зовсім інакше. Державна власність на засоби виробництва принесла трудящим повне економічне відчуження, породила такі парадокси радянської економіки, як хронічний дефіцит, небачений монополізм виробника, "тіньова" економіка і т. ін.
В. Винниченко, аналізуючи реалії радянського соціалізму та шукаючи шляхи виходу українського народу з цього історич-ного глухого кута, вважав, що "сталінізм є націоналізація плюс бюрократизація". Подолати його можливо, за В. Винниченком, за допомогою колектократії, тобто влади колективу. А колектократія виникає на основі передачі засобів вироб-ництва у власність колективів. Цей план В. Винниченка де в чому нагадує нинішні ідеї роздержавлення й приватизації, але, як відомо, ці плани та ідеї стикаються з шаленим опором сучасних бюрократів.
Командно-бюрократична система сформувала відповідну собі соціальну базу. Всевладдя бюрократичних структур мало спиратися на певний рівень легітимності. Мається на увазі сприйняття більшістю населення бюрократично-тоталітарної системи влади як такої, що має право на існування, заслуго-вує на те, щоб їй підкоритися. Тобто й соціальний простір ра-дянського суспільства мав обюрократитися. Не випадково кажуть, що народ має такий уряд, на який заслуговує.
Сучасні політологічні дослідження дають змогу окреслити хоча б у найзагальнішому вигляді основні параметри соціаль-них передумов командно-бюрократичної системи. З точки зо-ру концепції "масового суспільства", соціальний вимір тоталітарного гатунку являє собою суспільство, де не існує безпосередніх соціальних зв'язків між індивідами в межах рі-зних незалежних груп. Ці зв'язки бере на себе загальнонаціо-нальний центр, яким є, зокрема, держава. Тому масове суспільство об'єктивно є атомізованим суспільством, а суб'єк-тивно являє собою відчужене населення.
Стан атомізованого суспільства створював сприятливі умови для заохочення людей до певних масових дій, спрямованих на підтримку політичного курсу панівної бюрократичної еліти. Відсутність проміжних ланок у соціальних структурах між ін-дивідом і державними центрами у вигляді системи незалеж-них групових, професійних та інших об'єднань мало своїм наслідком дегуманізацію і деіндивідуалізацію соціальних зв'язків. Бюрократія не була зацікавлена в розквіті талантів, яскравих індивідуальностей, бо це зробило б неможливим то-тальний соціальний контроль над життєдіяльністю людей.
Панування державної власності призвело до утвердження зрівняльно-розподільчих тенденцій у свідомості й поведінці населення. Не маючи досвіду життя в умовах ринкової еконо-міки, радянські люди не були озброєні тими соціальними якостями, що стимулюють ініціативу, діловитість і т. п. Саме пасивність, утриманство, заздрісність і т. п. стали визначаль-ними для працівника командно-бюрократичної системи. Не випадково, що сьогодні дуже важко