У світогляді молодого І.Франка було чимало такого, що суперечило марксизмові. Він поділяв окремі положення лассальянства-соціалістичної течії, до якої сам Маркс ставився вороже. Франко практично не вживає центральних для марксизму термінів: «класова боротьба», «пролетарська революція».

Під словами «всесвітня революція» я не розумію всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину; се можуть під революцією розуміти тільки всесвітні рутенці, плоско лоби і поліцаї, - писав він у листі до Ольги Рошкевич. – Я розумію під революцією іменно цілий великий ряд таких культурних, наукових і політичних факторів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють всі до тогочасні поняття і основу і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу.

Найбільший же відхід Франка від марксизму можна помітити тоді , коли він пробує пристосувати його до галицьких умов. У програмі галицьких соціалістів до слів «прагнемо утворити сильну робітничу партію» зроблено примітку, що її, як вважають, дописав Франко:

Нашим стосункам, можливо, більше б відповідала б назва «народної» партії. Бо в той час, коли на Заході кадри майбутньої бойової армії пролетаріату готуються з фабричних робітників, у нас цю роль обіймає, здається, сільський люд… Рух пролетаріату у нас буде, очевидно, передовсім аграрним.

Конфлікт Франка з редакцією «Pracy» полягав саме у його спробах пристосувати соціалістичну пропаганду до селянських потреб. З усіх Франкових статей редакція відкинула саме ту, в якій він «радив писати більш по-хлопськи, викинути всю заграничну термінологію та й старатися модифікувати й саму теорію соціалізму так, щоб вона ліпше приставала до наших аграрних та дрібнодворних обставин, ніж Марксів фабричний соціалізм».

У Франкових тогочасних заявах вбачаються впливи Драгоманова, який виступав проти механічного застосування марксизму до східноєвропейських умов. Тобто, Драгоманов, Франко і Павлик відстоювали поєднання націоналізму та соціалізму, що було також характерним для кількох поколінь української інтелігенції, що ступили на поле політичної та культурної діяльності між 1860-ми і 1910-ми роками. Становище українських соціалістів обмежувалося певними ідеологічними стереотипами стосовно українського руху, що панували в середовищі їхніх найближчих союзників – польських і російських соціалістів. В українському соціалістичному русі вони вбачали ламання міжнародної солідарності заради дрібних і партикулярних інтересів. Молодий Франко у цих суперечках перебував під сильним впливом Драгоманова. Негативне ставлення до українського соціалізму Франкові випало уздріти дуже рано. Російські соціалісти, які наприкінці 1870-х років прибули до Львова по дорозі на Балкани висміювали спроби галицьких соціалістів вести пропаганду українською мовою. Франкові своє творчістю вдалося показати, що українська мова є життєздатним знаряддям вираження всіх аспектів інтелектуального життя.

З другої половини 19 ст. націоналізм вступає у змагання з сильним новим – марксизмом. Обидві ідеології пропонували два конкурентні способи творення модерного суспільства – вертикальну інтеграцію (націоналізм) проти горизонтальної інтеграції (марксизм).

Франкова формула полягає в тому, що вона пропонувала поставити в основу побудови нового суспільства водночас націю і клас. У кінцевому рахунку, ця формула поєднала концепцію patria з поняттям прогресу – а вважається, що саме таке поєднання є успішною формулою націотворення.

Отже, підсумовуючи вище сказане і щоб поставити крапку сформуємо історичну хронологію політичних подій кінця 19 ст., і роль у цих подіях І.Франка.

Отож, представником лівого, радикального крила національно – визвольного руху Східної Галичини, що формувався у 70 – ті роки 19 ст. був І.Франко, якого ми можемо назвати українським революціонером – демократом. Франко пов’язував вирішення українського національного питання із соціальним визволенням українського народу, а також із возз’єднанням усіх українських земель. Під впливом М.Драгоманова І.Франко, М.Павлик і їхні побратими 4 жовтня 1890 року засновують першу українську партію, - Русько – українську радикальну партію, політична програма якої базувалась на основі етичного і наукового соціалізму, демократії, соборності України.

Український національний рух початку 20 ст. набирає політичного характеру. Русько- українська радикальна партія заснована Франком, Павликом розкололася.

Після розколу у 1899 році Ю.Бачинський, М.Ганкевич, С.Вітик заснували свою Українську соціал-демократичну партію, а І.Франко, В Левицький, В.Охримович засновують Національно-демократичну партію. Остання незабаром стала найбільшою українською партією Галичини.

Ці факти свідчать про те, що Франкові погляди у 20 ст. набули національно-демократичного відтінку.

ВИСНОВКИ

Політичний погляд Франка дещо мінявся впродовж його життя. Проте ми не вважаємо, що за ці зміни потрібно критикувати Франка. Політичні погляди мінялися під впливом зовнішніх чинників. Франко намагався винайти ідеальну форму правління для аграрної Галичини. Він не намагався механічно прилити робітничий соціалізм селянському суспільству. Франко бачив хороші риси соціалізму (розвиток шкіл, музеїв, інститутів, розподіл плодів праці між працюючими) і життєдайний націоналізм, як шлях до майбутньої нації.

Підтвердженням фактів національного відродження і вплив на це відродження Франка є наступні підтвердження:

до середини 19 ст. – момент народження Франка