Соціально-політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні

Ідея громадянського суспільства заснована на необхідності ефективного регулювання взаємовідносин людини з політичною владою, суспільства з державою. Будь-яка політична влада, особливо державна, якими б не були її соціальна природа і мотивація дій, має тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством. З метою протидіяти цій тенденції і для обмеження державного свавілля людство напрацювало низку теоретичних і практичних засобів, до яких відносяться, зокрема, ідеї правової держави і громадянського суспільства. Сенс ідеї правової держави полягає в тому, щоб зв‘язати політичну владу, державу правом, підпорядкувати її дії закону. Сенс ідеї громадянського суспільства — підпорядкувати державу суспільству, обмежити свавілля державної влади. Обидві ці ідеї і позначувані ними суспільні феномени тісно пов‘язані між собою — правова держава і громадянське суспільство взаємно передбачають одне одного. Однак на відміну від намагань створити правову державу в Україні, формування у ній громадянського суспільства поки що не стало навіть предметом серйозних наукових досліджень.

У найбільш загальній формі громадянське суспільство найчастіше визначається як суспільство, відокремлене від держави (як політичного інституту), сфера недержавних суспільних інститутів і відносин. Відокремленість громадянського суспільства від держави зовсім не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. У сучасному суспільстві навряд чи знайдеться така сфера суспільного чи приватного життя, яка б не зазнавала впливу з боку держави. Так чи інакше держава регулює всі суспільні відносини — від сімейних до політичних. Однак це регулювання може здійснюватися як на основі закону, який у демократичних державах є результатом суспільного консенсусу, так і шляхом довільної регламентації з боку різних державних структур і посадових осіб, нерідко всупереч суспільним інтересам. Ідея громадянського суспільства якраз і покликана обмежити таку довільну регламентацію.

Вона дозволяє розглядати суспільство і державу як партнерів, визнає у цьому партнерстві пріоритет суспільства, слугує утвердженню у суспільній свідомості думки про те, що держава існує для суспільства, а не навпаки.

Проблема становлення громадянського суспільства є особливо актуальною для ко-лишніх соціалістичних країн, які стали на шлях демократичного розвитку. За соціалізму мало місце одержавлення всіх сфер суспільного життя. Держава фактично була власником всіх засобів виробництва, а одержавлена правляча партія монополізувала політичну владу в суспільстві, нав‘язувала йому єдину ідеологію, спрямовувала діяльність громадських організацій, втручалася у сімейні стосунки тощо. Фактично держава поглинула громадянське суспільство.

Відсутність розвинутих структур громадянського суспільства і його зворотнього впливу на державу були головними причинами численних соціальних експериментів, які держава звалювала на суспільство у формі «будівництва» соціалізму і комунізму, «культурних революцій», а також масових політичних репресій, голодоморів тощо.

Нерозвиненість громадянського суспіль-ства є однією з основних причин того кризового стану, в якому опинилися громадяни України головним чином з вини власної ж держави. В Україні суспільство в цілому і кожний громадянин зокрема поки що залежать від держави у всіх відношеннях, не маючи на неї дієвих засобів впливу, що дозволяє останній вдаватися до довільних соціально-економічних експериментів і не нести відповідальності за їх згубні наслідки. Становлення громадянського суспільства якраз і має на меті поставити державу під контроль суспільства, звести до мінімуму завдавану нею шкоду, обмежити свавілля державної влади.

Контроль над державою громадянське суспільство здійснює у різних формах і за допомогою різноманітних засобів. Основою відмежування і

незалежності громадянського суспільства від держави і обмеження свавілля останньої є конституційне проголошення прав і свобод особи. За своєю сутністю конституція є системою обмежень державної влади шляхом проголошення і законодавчого забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Конституція незалежної України проголосила широкий спектр особистих, соціально-економічних і політичних прав і свобод людини і

громадянина. Багато в чому ці права і свободи збігаються з тими, які проголошувалися у радянській конституції. Але між двома конституціями є і

принципові відмінності. З точки зору становлення громадянського суспільства до таких відмінностей слід віднести у першу чергу проголошення

права приватної власності. У статті 41 Конституції України, зокрема, зазначається: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися

своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному

законом... Право приватної власності є непорушним».

Ще до прийняття нової Конституції право приватної власності було введене Законом України «Про власність» від 07.02.91 р. з наступними

його змінами і доповненнями. Приватна власність визнавалася законом рівноправною з іншими формами власності — колективною і

державною. Конституційне проголошення і законодавче закріплення права приватної власності заклало правові основи економічних засад

громадянського суспільства, оскільки приватна і в цілому — недержавна власність є економічною підвалиною цього суспільства. Саме приватна

власність є економічною основою свободи індивіда, його незалежності від держави.

Вирішальне значення для формування недержавних форм власності мають роздержавлення і приватизація, сутність яких полягає у зміні

державної форми власності на такі її різновиди, як приватна і колективна. Не будемо торкатися тут питань справедливості способів і форм

здійснення приватизації, її економічної ефективності та доцільності стосовно окремих державних підприємств. При наявності у цьому відношенні

численних прорахунків незаперечним є сам факт приватизації, в результаті якої відбувається становлення різних форм недержавної власності і

господарювання — акціонерних товариств, кооперативів, орендних підприємств тощо. Такі економічні об‘єднання є інститутами громадянського

суспільства.

Становлення в Україні різних форм недержавної власності, розвиток підприємництва обумовлюють істотні зміни в соціальній структурі

суспільства, яку складають соціально-класові, етнічні, демографічні, професійні і територіальні спільноти людей. З-поміж усіх соціальних спільнот

найбільшою мірою від економічної структури суспільства, передусім від наявних у ній форм власності, залежать соціально-класові (суспільні

класи,