Форми держави в зарубіжних країнах

План лекції.

Форми державного правління.

Форми державного устрою

1. Форма держави – це сукупність найбільш загальних ознак держави, які зумовлені інституціональними і територіальними способами організації влади.

Форма державного правління – це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих державних органів.

Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є президентська республіка (США, ряд країн Латинської Америки та ін.).

Головні ознаки президентської республіки: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних виборах; 3) поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; 4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; 6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність.

Класичному варіанту президентської республіки притаманна наявність двох центрів влади – президента і парламенту. Виконавча влада має невеликі можливості для втручання у сферу компетенції законодавчої влади, а остання зберігає певні засоби контролю за діяльністю першої. При цьому обидві влади залишаються незалежними одна від одної.

Парламентарні республіка і монархія. Головна відмінність між ними в тому, що в монархіях глава держави визначається в порядку престолонаслідування, в республіках – шляхом виборів.

Ознаки парламентарних форм правління: 1) здійснення повноважень глави держави і глави уряду різними особами; 2) обмеженість владних повноважень глави держави і віднесеність реальної компетенції у сфері виконавчої влади до уряду та його глави; 3) формування уряду парламентом за участю глави держави; 4) формальна політична відповідальність уряду перед парламентом; 5) право глави держави розпустити парламент контролює уряд; 6) контрасигнування актів глави держави главою уряду або відповідним міністром.

Глава держави в парламентарно-республіканській державі (президент) обирається не на загальних виборах, а парламентом або спеціальною колегією, яка в основному складається з депутатів парламенту.

Фактичним центром здійснення державної влади в парламентарних країнах виступає уряд. Парламент виступає в ролі своєрідного механізму, за допомогою якого політика правлячої партії або партій офіційно оформляється.

Парламентарно-монархічна форма правління – Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія.

Парламентарно-республіканська форма державного правління – Албанія, Греція, Естонія, Італія, Латвія, Словаччина, Угорщина, ФРН, Югославія.

Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є змішана республіканська форма. Ознакою змішаних форм правління є сполучення рис президентської і парламентської республік (Австрія, Болгарія, Ірландія, Македонія, Польща, Румунія, Фінляндія, Франція, Хорватія, Словенія, а також більшість країн колишнього СРСР).

Абсолютна монархія (Оман, Саудівська Аравія). Для деяких країн характерна історично-перехідна форма – дуалістична монархія (Йорданія, Кувейт, Марокко). Загальною ознакою дуалістичних монархій є те, що тут реальні владні повноваження розподілені між монархом і парламентом, хоча монарх зберігає домінуючі позиції.

2. Форма державного устрою – це спосіб організації державної влади, який визначається характером взаємовідносин держави як цілого і її складових частин.

Форма державного устрою знаходить свій вияв в особливостях політико-територіальної організації держави та її адміністративно- територіального устрою.

Федерація – це держава, територія якої складається з території її членів – суб’єктів (штати – Австралія, Бразилія, Індія, Венесуела, Мексика, Нігерія, США; проавінції – Аргентина, Канада, Пакистан; землі – Австрія, ФРН; республіки – Росія, Югославія; кантони – Швейцарія тощо).

Всі суб’єкти федерації є державними утвореннями, тобто вони наділені установчою владою – можуть приймати власні конституції, які повинні відповідати основним федеративним законам. Пріорітет у сфері законотворчості, як і в інших сферах державної діяльності завжди залишається за федераціями.

Конфедерація – це міждержавне об’єднання з певними, визначеними в установчому акті цілями. Спільні органи, що формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації.

Держава вважається унітарною (простою), якщо жодна з частин її територій не наділена статусом державного утворення. В унітарній державі існує лише одна конституція, одна система права і одна система органів влади. Її складові частини мають статус адміністративно-територіальних одиниць.

Адміністративно-територіальні одиниці – це частини території держави, організаційно відокремлені для виконання загальних завдань державного управління.

Автономія – це самоврядування населення на частині території держави, що звичайно характеризується наданням органам автономії законодавчих повноважень з питань місцевого значення (автономні області Іспанії, Італії, Португалії).

В кожній автономії утворюються представницькі органи, які виконують законодавчу функцію в межах своєї компетенції. Представницький орган формує виконавчі органи, які несуть перед ним політичну відповідальність. Діяльність цього органу контролюється центральною владою, зокрема глава держави має право розпустити його.