Демократія і самоврядування
Самоврядування народу — вид соціального управління, який грунтується на самоорганізації, саморегулюванні та самодіяльності учасників суспільних відносин. Самоорганізація — самостійне здійснення організаційних дій. Саморегулювання — самостійне встановлення норм, правил поведінки. Самодіяльність — самостійна діяльність з прийняття рішень та їх реалізації. При самоврядуванні об'єкт і суб'єкт управління збігаються, тобто люди самі управляють своїми справами, приймають спільні рішення і спільно діють із метою реалізації прийнятих рішень. В умовах самоврядування його учасники визнають над собою владу лише свого об'єднання.
Отже, ознаки самоврядування:
1) це різновид соціального управління;
2) влада належить усьому колективу;
3) влада здійснюється колективом безпосередньо або черс виборні органи;
4) суб'єкт і об'єкт управління єдині, збігаються;
5) саморегулювання відбувається за допомогою разом прии нятих соціальних норм;
6) загальні справи ведуться спільно, разом приймаються рішення;
7) інтереси співтовариства відстоюються і захищаються на основі самодіяльності.
Самоврядування як одна з форм організації людського гуртожитку грунтується на принципах свободи, рівності та безпосередньої участі (прямого волевиявлення) в управлінні. Термін «самоврядування» зазвичай вживається стосовно кількох рівнів об'єднання людей:—
усього суспільства: суспільне самоврядування;—
окремих територій: регіональне і місцеве самоврядування;—
управління виробництвом: виробниче самоврядування (приміром, самоврядування установ освіти);—
управління громадських об'єднань та ін.
Яке співвідношення демократії та самоврядування ?
Чи можна їх ототожнювати?
Не можна ставити знак рівності між демократією і самоврядуванням, оскільки самоврядування — об'ємніше поняття і триваліше явище, ніж демократія: воно передує їй і переживає її.
Самоврядування склалося в період родового ладу. В умовах первісного роду публічна влада здійснювалася самим населенням через загальні збори членів роду. Тут фактично збігалося управління і самоврядування, оскільки всі члени роду брали участь в управлінні його справами.
З виникненням держави на зміну самоврядуванню прийшло управління: державний апарат зосередив у своїх руках владу, використовуючи її з метою управління справами суспільства' Самоврядування не зникло. Воно набуло локального характеру. Воно «пішло собі» у певні структури і сфери життя (далекі від центру) — селянські общини, робітники артілі. У середні століття воно виявилося у самоврядуванні міст (магдебурзьке право), козацьких об'єднаннях (наприклад, в Україні); за нових часів — у земському самоврядуванні, автономії університетів (наприклад, у дореволюційній Росії).
Не можна протиставляти демократію і самоврядування, оскільки демократія допускає самоврядування, тоді як самоврядування може існувати і без демократії як форми політичної влади народу.
На ранніх стадіях суспільного розвитку системи самоврядування нерідко конфліктували з недемократичною формою держави (наприклад, Запорізька Січ в Україні — із монархічною формою правління в Росії). В міру розвитку демократії — від часу виникнення буржуазних держав, що проголосили джерелом влади народ, — самоврядування знаходить у демократії гаранта своєї ефективності.
Спільне у самоврядуванні і демократії:*
будуються на однакових принципах свободи, рівності, гласності;*
є формами здійснення влади;*
реалізуються безпосередньо і через виборні органи;*
можуть здійснюватися з використанням загальної нормативної бази.
Проте між ними є й певні відмінності, які не дозволяють їх ототожнювати.
Основні ознаки, що відрізняють самоврядування від демократії
Самоврядування
Демократія
1. Виникає за часом раніше демократії. 2. Може існувати без демократії.
3. Не має політичного характеру, але може набувати його.
4. У суспільстві може бути кілька систем самоврядування (у різних сферах життя і різних масштабів — переважно локальних).
5. Самоврядні організації діють у рамках закону, але самі встановлюють норми в межах своїх об'єднань.
1. Виникає за часом пізніше самоврядування.
2. Допускає наявність систем самоврядування.
3. Має лише політичний характер.
4. У суспільстві існує лише одна загальнодержавна система демократії.
5. Основні форми та інститути демократії закріплені в законі, що обумовлює їх юридичну обов'язковість для всіх.
Державне управління і самоврядування — не альтернативні. У рамках демократії вони діють паралельно на основі взаємодії і взаємного доповнення. Демократія є умовою розвитку самоврядування. Самоврядування є ядром демократії. Елементи самоврядування використовуються при здійсненні політичної влади. В моменти участі у вирішенні державних справ системи самоврядування набувають політичного характеру, який визначається конкретною мірою цієї участі.
Самоврядування у сфері виробництва проявляється в економіці багатьох країн, де існує самоврядний сектор, до якого входять підприємства, викуплені трудовими колективами, якими трудові колективи управляють. Тут виробнича демократія виражається у співучасті робітників в управлінні підприємствами разом із адміністрацією. На засадах самоврядування діють кооперативи, індивідуальні та сімейні підприємства.
Особливим різновидом самоврядування є місцеве самоврядування (див. § «Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування»).
Демократія як загальнолюдська цінність
Незважаючи на те, що за всіх часів демократія розумілася і трактувалася по-різному, безсумнівним є одне: вона як політична і правова цінність стала невід'ємним елементом свідомості людей усього світу. Але практично немає такої остаточної стадії демократії, яка б задовольняла усіх. Зазнаючи обмежень, людина вступає в конфлікт із державою, коли не знаходить у законах ту справедливість, покладену нею в основу свого існування, коли не береться до уваги нерівність природних здібностей і заслуг, коли відсутнє визнання в залежності від політичної зрілості, уміння, досвіду тощо. Воля до справедливості (а її значимість є великою для демократії) ніколи не буває цілком задоволена, а демократія (не формальна) у жодній державі не може бути досягнута цілком і остаточно. До демократії потрібно постійно прилучатися, будити свою волю, виражати погляди, виявляти політичну активність, тобто ставати більш зрілим для демократичної діяльності. Демократія — благо лише тоді, коли вона відповідає культурі та менталітету народу.
Розглянемо основні цінності демократії як громадсько-політичного явища.
1) Власна цінність розкривається через її соціальне призначення — служити на користь особі, суспільству, державі:
а) встановити відповідність між формально проголошеними і реально діючими принципами свободи, рівності, справедливо-с реально втілити їх в особисте, суспільне і державне