Неважко переконатися, що природа солідаризму полягає не тільки і не стільки в самих законах, якими на певний момент керується суспільство. Сила солідаризму полягає в тих неписаних настановах, законах і правилах, якими суспільство коли офіційно, коли неофіційно регулює вкрай складні стосунки людей з тою ж ефективністю й обов’язковістю, що й писані закони, але там, де писані закони не діють і не можуть діяти, бо не спроможні охопити все різноманіття життя. Це, як неважко здогадатися, субстанція духовна. Це почуття духу нації, який живе у кожному, хто до неї належить.

Якщо простіше, то у відповідності до духу солідаризму нам потрібна держава, яка захистить українську націю від тих, хто поводиться з нею, як криловська свиня під віковим дубом, хто живе нею, як хробак яблуком, хто живе в ній за законом чужинця.

Потрібні нові лідери, - які не грабуватимуть останнє в державі, а керуватимуться здоровим ідеалізмом, аби вживати заходів проти тих, хто заганяє людей у злидні і кризу. Лідери, які матимуть силу протистояти численним ударам долі.

Історія ходить колами. Сьогодні у тій самій точці розвитку, що й Німеччина 20-х років, опинилася Україна.

Кризовий стан в Україні не може не породити політичного радикалізму. А радикалізм має дістати вірне спрямування. Кінцева його мета у найбажанішому для України розгортанні - це солідаризм. Ініціювати цей процес зможе навіть жменька людей, якщо вони відповідатимуть тій висловленій Кларою Цеткін характеристиці, яку було наведено вище. У цьому переконує приклад Німеччини. Українцям не менше, ніж німцям, потрібна така держава, яка виражатиме загальнонаціональні інтереси. За неї треба поборотися, бо олігархи рідко коли без примусу бувають добрими громадянами (так само як, до речі, і пролетарі, що їх нелюдські умови життя змушують забувати слово “Батьківщина”). Та всі ці зусилля варті себе, бо майбутнє України - лише в солідаризмі, тобто в державі для всіх.