РЕФЕРАТ

на тему:

„Система рекрутування еліти”

План

1. Електоральна стратегія партій із виборцями як форма реалізації політичного інтересу

2. Форми електорату парламентських партій із громадянами

3. Мас-медійний потенціал українських партій

4. Загальна оцінка стану комунікації представницької влади і громадян в Україні

Використана література

1. Електоральна стратегія партій із виборцями як форма реалізації політичного інтересу

Розуміння форм і видів комунікації неможливе без розуміння мети кожної партії, яка усвідомлює себе як дійову особу політичного поля, що прагне влади. Відтак для збільшення числа прихильників (а також постійних членів) вона мусить навчитися представляти свій власний інтерес як інтерес якомога ширшого кола громадян. Отже, слід виходити з уявлення про комунікацію як форму реалізації політичного інтересу. Для партій політична комунікація - це робота із суспільною свідомістю, робота, направлена на формування і перетворення такої свідомості.

По суті справи, вся партійна діяльність може тлумачитися як комунікація. З огляду на мету даної статті нам доведеться дещо штучно (аналітично) розділити форми і види комунікації, усвідомлюючи за цього, що в реальності вони використовуються інтегровано або ж у якомусь довільному порядку залежно від стадії електорального циклу.

Законодавство України не перешкоджає партіям здійснювати комунікацію в усіх можливих формах: проводити збори та інші зустрічі з громадянами, організовувати мітинги, походи, демонстрації, пікети; влаштовувати публічні дебати, дискусії, "круглі столи", прес-конференції; оприлюднювати в ЗМІ виступи, інтерв’ю, відеофільми, аудіо- та відеокліпи, публікації та повідомлення; розповсюджувати свою символіку, листівки, плакати, друковані матеріали, розміщувати інформацію на носіях зовнішньої реклами; проводити концерти, вистави, спортивні змагання, різноманітні публічні заходи за підтримки партії. Відомо, що можна практикувати й інші форми комунікації: налагоджувати діяльність громадських приймалень партій, організовувати телефонні центри (телефонні лінії), листуватися з виборцями, працювати з громадськими об’єднаннями - жіночими, спортивними, екологічними, бізнесовими, освітніми і т. ін. - на місцях, проводити громадські слухання, поширювати партійну пресу, листівки, висвітлювати поточну діяльність партій за допомогою електронних способів донесення інформації.

Головне за цього - пам’ятати основну ціль такої комунікативної активності: встановлення постійного та довготривалого зв’язку з виборцями.

За нашою інформацією, всі вказані можливі види комунікації в силу різних причин недостатньо використовуються основним масивом українських партій. Ключова з-поміж них, на нашу думку (й у її слушності можна було переконатися, звернувшись до даних щодо виборчої активності), зумовлена почасти інституційною слабкістю, а воднораз і недосконалою стратегією діяльності партії, що відбивається на її електоральному сприйнятті.

Одне із нагальних завдань кожної з партій, що прагне бути ефективною, - визначити способи донесення до виборця свого повідомлення і справити вагомий вплив на свідомість виборця та його електоральну поведінку. Таких способів якщо не безліч, то принаймні достатньо для справляння впливу; вони не є сталими й активізуються різною мірою залежно від етапу електорального циклу. Важливо, щоб вибрані способи відповідали в тому числі ідейним, структурним, кадровим особливостям партії, зрештою, її фінансовій спроможності.

Першорядною вадою в діяльності переважної більшості політичних партій є те, що вони не працюють над дослідженням електорального поля. Буквально одиниці з них (трошки персоніфікуємо партії) чітко усвідомлюють процеси, що спричиняють до зміни соціальної структури українського суспільства, відстежують динаміку демографічних процесів, зрушення в рівні привабливості різних цінностей і перевагах того чи іншого способу життя, що відбуваються у свідомості різних соціальних груп тощо, щоб зрештою визначатися зі способами роботи з окремими цільовими групами. (Загалом ця вада випливає із дискретності аналітичної (та й іншої) роботи партій.) Натомість основне, на чому зосереджена увага більшості партій в Україні, - вимірювання рівня сприйняття партії громадською думкою, встановлення динаміки рівня довіри, причому зростання інтенсивності таких вимірювань, як зрозуміло, нерідко припадає на пік виборчої кампанії і чомусь не пов’язується з привнесенням у цю кампанію нових дій чи повідомлень.

Розробка партіями стратегічних програмних документів часто здійснюється як окремий вид діяльності, причому у відриві від поточних суспільних змін, які б належало враховувати. В такому разі зазвичай має місце замовна розробка програмних документів партії. Навіть будучи більш-менш довершеними взірцями польоту сучасної теоретичної думки, вивіреними й інтелектуально та змістовно місткими, такі програми не знаходять "свого" електорату, не сприймаються потенційними прихильниками як "рідні", як такі, що через партійну політику виражають їхній інтерес і в подальшому можуть бути реалізовані.

Велика частка партій не усвідомлює, хто їхні виборці, на кого має бути орієнтовано їхні повідомлення, чого ті очікують і т. д. Така ситуація дезорієнтує партії, особливо ті з них, що розраховують на проходження до органів влади виключно в силу достатньо низького (на останніх виборах - 3%) прохідного бар’єра. Ігнорування партією потреби у вивченні особливостей та інтересів цільової електоральної групи (верстви тощо), неведення постійної систематичної грунтовної роботи з модернізації ідеологічних засад відповідно до рівня суспільно-політичного та економічного розвитку країни призводить до того, що партія втрачає відчуття часу, відмежовується і віддаляється від виборців, що в наслідку тягне за собою втрату електоральних і далі, відповідно, владних позицій.

2. Форми електорату парламентських партій із громадянами

Чинна виборча система до парламенту (пропорційна, з багатомандатним виборчим округом та партіями як виключними суб’єктами виборчого процесу) створила унікальні умови для активізації партійної комунікації. Партії стали єдиним інститутом, на якому фактично замкнено процес добору, рекрутування політичної, управлінської еліти. Вони законом визначені єдиним каналом відбору і формування кадрів для здійснення влади. Нове виборче законодавство (Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 7 липня 2005 року і Закон України