Далі, потрібно взяти до уваги, що цю “обвальну” конфліктність посилює ідеологічна криза, втрата єдності основних ціннісних орієнтирів. Відбувається не тільки масове дистанціювання від колишньої ідеології, що виправдовувала тоталітарний порядок, але одночасно “розквітають всі квіти” раніше придушуваних ідейних течій, кожна з яких пропонує своє бачення суті подій, що відбуваються в суспільстві, і своє розуміння перспектив та засобів належної його трансформації. 

До того ж, цей “ідейний розбрід і шатання” відбуваються на тлі економічної та політичної криз і в тісному зв’язку із ними, що визначає не тільки високий ступінь гостроти, але і складний, комплексний характер багатьох конфліктних ситуацій. 

Єдино надійними й ефективними засобами, що збігаються із завданнями демократизації суспільних процесів і відносин, стають уважне вивчення і оцінка настроїв і поведінки населення, устремлінь його різноманітних груп і шарів та адекватне їх вираження у відповідних законодавчих актах, управлінських рішеннях і політичних програмах та діях, покликаних їх співвіднести і погодити. Для своєї реалізації вони вимагають встановлення і зміцнення такого демократичного політичного режиму, який включав би в себе елементи як представницького, так і прямого волевиявлення народу, що дозволяв би застосовувати ці засоби з найбільш можливою повнотою. 

Чим більше влада буде прагнути до збереження статус-кво і досягнення лише власної корпоративної мети, тим інтенсивнішим стане зростання недовіри щодо неї. Ця недовіра і відчуження здатні призвести до втрати фактичної легітимності влади при формальному юридичному праві, а після цього перейти у фазу активного опору їй з усіма негативними наслідками. 

Особливу значимість у відверненні подібної перспективи має відмова від силових засобів врегулювання і вирішення політичних конфліктів. Це може бути досягнуто комплексом політичних, правових, організаційно-адміністративних, морально-виховних заходів, до яких відносяться, наприклад: конституційне проголошення громадянського миру і згоди в суспільстві вищою соціальною цінністю, відмова від “армійського аргументу” як засобу політичної боротьби, заборона партій, асоціацій і об’єднань, як й ідеологічних концепцій, що орієнтуються на насильницьку зміну конституційного ладу, розпалювання ворожнечі, насильства і ненависті в суспільстві і т.п. 

Спроможність мирно вирішувати суперечності і конфлікти в суспільстві, не допускаючи кровопролиття, повинна бути найважливішим критерієм оцінки дій як політичних лідерів, груп і партій, як і всього політичного режиму в цілому. 

Якими є шляхи і засоби пошуку політичних компромісів і згоди в умовах конфліктогенної ситуації в Україні? Сьогодні їхнє досягнення великою мірою залежить від позицій політичних лідерів та еліт. Від того, чи здатні вони рахуватися з реально існуючим соціально-політичним плюралізмом, поступитися амбіціями, частиною влади і власності заради пом’якшення та усунення основних загроз суспільству, виконувати досягнуті компромісні домовленості, залежить доля країни. Легітимізації державно-політичних інститутів і здійснюваної ними політики мають значно сприяти також вільні, рівні і конкурентні вибори в умовах багатопартійної системи, що припускають як мінімум відсутність монополії на ЗМІ, зловживань фінансовими і політико-владними ресурсами і упевненість більшості виборців в тому, що політичні партії, кандидати на виборні посади, виборчі комісії та інші учасники і організатори виборів є рівноправними, повністю виконують виборчі закони й інструкції, а самі ці закони й інструкції справедливі. 

Трагічними наслідками, як свідчить досвід інших держав, можуть обернутися такі рецепти запобігання політичним конфліктам і досягнення стабільності, як перенесення або навіть скасування виборів, розпуск опозиційного парламенту, встановлення “демократичної диктатури” або режиму особистої влади в ім’я “порядку і боротьби зі злочинністю та мафією”. 

Для досягнення компромісів і згоди в суспільстві, поряд з використанням всього відомого арсеналу вирішення політичних конфліктів, необхідна їхня юридизація3. Йдеться, передусім, про вирішення конфліктів в рамках конституційно-правових норм і через судово-правові інститути і процедури. Це, в свою чергу, вимагає дотримання конституційного балансу виконавчої, законодавчої та судової гілок влади. 

У масштабі суспільства зміст механізмів вирішення конфліктів великою мірою залежить від домінування традиційної політичної культури, наявності авторитарного лідера або демократичних структур. 

Традиції політичної культури визначають моделі поведінки в конфлікті, способи вирішення конфліктів, передбачають їхні суспільні результати. При цьому однозначно віддається перевага авторитетам, нормам, звичаям, принципам, соціальному і політичному статусу конфліктуючих суб’єктів. Норми, традиції, звичаї мають при цьому вирішальне і беззаперечне значення. Елементи традиційної політичної культури зберігаються і в сучасних суспільствах. Однак в умовах сучасних соціально-політичних конфліктів вони не мають домінуючого значення, радше другорядне. 

Вирішення політичних конфліктів у суспільстві через авторитарного лідера пов’язане з переважанням форм насильства і тиску, передусім з боку пануючих груп, прошарків населення. Але тиск спричиняє громадянський опір, що може виявлятися в різноманітних формах: приховане незадоволення, непоступливість і прихована або явна протидія. У подібних умовах будь-яке реформування можливе тільки із застосуванням силових методів, через злам опору частини населення. А це призводить до відкритої політичної конфронтації. 

Протягом тривалого періоду історії людства ядро політичних конфліктів складала боротьба за розподіл і перерозподіл благ і ресурсів, що були вкрай обмежені, за соціально-політичну й економічну справедливість і рівність, за права і свободи людини. І лише з появою ліберальної демократії та правової держави, з формуванням індустріального суспільства з його матеріальним благополуччям, для більшості населення центр політичних конфліктів в розвинених країнах починає переміщуватись у сферу боротьби за якість і стиль життя, за захист довкілля, за соціокультурну й етноконфесійну багатоманітність і автономію. 

На жаль, ситуація в Україні залишається складною в усіх сферах суспільного життя, але перш за все — в політичній та економічній. Незважаючи на зусилля уряду, недоплата в бюджет України на жовтень