РЕФЕРАТ

на тему:

„Політика у сфері медицини. Основні методи і напрями”

План

Вступ.

1. Розвиток наукових досліджень та інвестиційної діяльності у галузі медицини.

2. Проекти та спеціальні програми у галузі охорони здоров’я

3. Основні напрями політики в галузі медицини.

Література.

Вступ

Участь України у світових економічних процесах передбачає узгодження механізмів вироблення та імплементації національного законодавства про охорону здоров’я відповідно до стандартів країн Європейського Союзу. Але гостра соціально-економічна криза в Україні і фінансування охорони здоров’я за залишковим принципом призводять до значного погіршення загального стану здоров’я населення. Якість медичних послуг знижується через недостатнє фінансування державних та комунальних лікувально-профілактичних закладів. При цьому послуги приватних клінік для більшості залишаються недоступними. Як наслідок, зростають масштаби небезпечних хвороб. У результаті перевищення кількості померлих над кількістю народжених спостерігається депопуляція. Рівень народжуваності в Україні вже давно не забезпечує навіть простого відтворення населення. Поряд із депопуляцією варто відзначити й негативні зміни в якісних показниках здоров’я населення.

В Україні стала реальною загроза епідемії туберкульозу — понад 700 тис. громадян хворіють на цю хворобу, нараховується 740 тис. хворих онкологічного профілю, 76 тис. наркотично залежних та 1,2 млн психічно хворих. Спостерігаються найвищі в Європі темпи поширення ВІЛ/СНІДу. За даними експертів, 550 тис. мешканців України є ВІЛ-інфікованими. Тому сьогодні доводиться констатувати, що політика державної підтримки галузі охорони здоров’я в Україні потребує реформування, оскільки в нинішньому форматі вона не сприяє реалізації довгострокових цілей розвитку та зростання.

1. Розвиток наукових досліджень та інвестиційної діяльності у галузі медицини

Розвиток галузі охорони здоров’я характеризується необхідністю постійного підвищення продуктивності медичних послуг в умовах обмеження первинних ресурсів. Але динамічний соціально-економічний розвиток кожної країни неможливий без всебічного та безперервного використання нововведень, які є каталізаторами загального розвитку. На це вказує досвід Японії, Південної Кореї, Китаю та інших азійських «тигрів», які, зробивши ставку на інтенсивні технологічні зміни, за короткий період забезпечили своє потужне економічне зростання. Безумовно, й державою здійснюються певні законодавчі кроки з метою виправлення жахливого становища, що склалося в галузі охорони здоров’я.

Так, в Основах законодавства України про охорону здоров’я (ст. 20) задекларовано, що держава сприяє розвитку наукових досліджень у галузі охорони здоров’я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров’я, зазначені дослідження фінансуються на конкурсній основі з державного бюджету, а також інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству. Крім того, в Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (ст. 7), пріоритетними напрямами інноваційної діяльності визначено: охорона й оздоровлення людини та навколишнього середовища.

В той же час рейтинг України за індексом технологічного рівня засвідчує подвійне відставання від промислово розвинутих країн. З огляду на це в галузі постійно здійснюється організаційна перебудова системи охорони здоров’я з метою підвищення ефективності використання наявних ресурсів. З погляду більшості дослідників та практиків, це повинно відбуватися шляхом стимулювання інноваційної діяльності, тобто діяльності, спрямованої на використання результатів наукових досліджень та розробок для розширення й обновлення номенклатури та поліпшення якості продукції чи товарів і послуг, удосконалення технологій їх виготовлення з наступним впровадженням та ефективною реалізацією.

Вирішення цього завдання можливе лише шляхом дотримання державної інноваційної політики, метою якої, відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» (ст. 3), є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, для забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних енерго- і ресурсозберігаючих технологій, для виробництва й реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Той факт, що стимулювання й активізація інноваційних процесів, становлення інформаційного суспільства вважаються державою пріоритетними національними інтересами і взяті нею за орієнтир при формуванні курсу подальшого соціально-економічного розвитку, означає, що питання створення умов активізації та реалізації інноваційних перетворень як в економіці, так і в соціальній сфері, побудова інноваційної моделі економічного розвитку є складовою обраного стратегічного курсу соціально-економічної політики України.

Якщо брати до уваги визначення, викладене в Законі України «Про інвестиційну діяльність» (ст. 3), відповідно до якого інноваційна діяльність розглядається як різновид інвестиційної діяльності, то необхідно враховувати аналогічний публічно-правовий вимір регулювання інноваційної діяльності, направлений на реалізацію публічних інтересів, що перш за все задовольняє приватні інтереси. Самі правові засоби, що мають забезпечувати публічні інтереси, можуть полягати в наданні преференції (податкових або митних пільг), форм прямої державної підтримки, додаткових гарантій які забезпечують інтереси учасників інвестиційних, у тому числі інноваційних відносин, з іншого боку — в необхідності виконання такими учасниками зустрічних щодо органу публічної влади соціально-важливих обов’язків.

Отже, сфера прикладання державою зусиль щодо забезпечення інноваційного розвитку не вичерпується лише інвестиційною та структурно-галузевою політикою, тому що інноваційний компонент є складовою фактично кожного напрямку економічної політики. При цьому необхідно враховувати не лише законодавче врегулювання всіх етапів інноваційного процесу — від фундаментальних та прикладних досліджень через механізми передачі до впровадження у виробництво і, нарешті, до масового випуску інноваційної продукції, а й відносини між суб’єктами інноваційної діяльності при переході до наступного етапу [2]. Передусім необхідно з’ясувати зміст діяльності, що вважається інноваційною саме для галузі охорони здоров’я.

Так, під інноваційною діяльністю більшість правознавців розуміють діяльність, що пов’язана з розробкою, підготовкою, впровадженням, використанням та комерціалізацією інновацій у сфері суспільного виробництва з метою отримання нової або вдосконаленої продукції, надання інноваційних робіт, послуг, а також підвищення техніко-технологічних показників відповідної господарської діяльності та виробничого процесу [3].

Але дехто розглядає стадії інноваційної діяльності в ширшому аспекті та розрізняє: творчу діяльність