Виходячи з наведеного, у правовому аспекті інноваційну діяльність у галузі охорони здоров’я умовно можна розмежувати на діяльність, по-перше, пов’язану із організаційною сферою, а саме: синтезування нових ідей, розроблення нових теорій і моделей, включаючи проекти, концепції та програми — зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опрацювання інформації, удосконалення існуючих методів діагностики та лікування й у фармацевтичному секторі — модернізації технологічних процесів, освоєння нового обладнання, впровадження нових технологій, а також організаційними проектами — спрямованими на реформування системи управління охороною здоров’я шляхом створення нових моделей функціонування галузі. По-друге, пов’язану з науково-виробничою сферою, що спрямована на створення об’єктів інтелектуальної власності у вигляді оригінальних лікарських засобів та нового медичного обладнання шляхом перетворення їх на інноваційні об’єкти.

У переліку форм інвестування інноваційної діяльності, передбачених ГК України, звертає на себе увагу так зване соціальне інвестування (ч. 2 ст. 326), що здійснюється в об’єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер. До нього необхідно додати й організаційну сферу інноваційної діяльності галузі охорони здоров’я, яка, на жаль, як уже зазначалося, не знайшла свого втілення серед напрямів інноваційної діяльності, передбачених ч. 2 ст. 327 ГК України. При цьому необхідно пам’ятати, що реалізація інноваційних проектів вимагає значних фінансових вкладень, які інвестори очікують повернути. Обґрунтування можливості повернення витрат є основою розрахунку економічної ефективності інноваційного проекту.

Економічна ефективність інноваційного проекту визначається розміром доходів чи прибутку, отриманих за рахунок реалізації інновації протягом життєвого циклу проекту. Соціальне інвестування інноваційної діяльності передбачає поліпшення якості життя населення і, на перший погляд, не має швидкого економічного ефекту інноваційних проектів.

Тобто необхідно мати інший вимір оцінювання соціальної інноваційної діяльності. Загальна ефективність соціальних результатів інноваційного проекту визначається показниками, що характеризують, наприклад, зменшення кількості професійних захворювань працівників внаслідок поліпшення умов праці, зменшення загальної кількості захворювань завдяки поліпшенню екологічної ситуації тощо.

В організаційній сфері галузі охорони здоров’я соціальні інноваційні проекти в грошовому вираженні залежно від масштабу інновацій можуть бути різними. Наприклад, якщо завдяки реалізації масштабного інноваційного проекту в регіоні відбувається загальне зниження захворюваності, то відповідно скорочуються витрати бюджету, пов’язані з лікуванням та оплатою лікарняних листів, а завдяки впровадженню нових форм лікування та інноваційних медичних препаратів зменшується термін лікування та наявність побічних дій від застосування лікарських засобів або завдяки підвищенню освітнього та інтелектуального рівня зменшується кількість ВІЛ-інфікованих та наркоманів, що також стає причиною економії бюджетних коштів тощо.

Визначення такої ефективності є відносно складним завданням і не завжди враховується інноваторами у процесі обґрунтування доцільності впровадження новацій. Проте соціальні наслідки реалізації інновацій слід прораховувати в разі їх негативного спрямування і планувати заходи щодо відшкодування збитків, завданих тим, чиє існування було погіршено.

2. Проекти та спеціальні програми у галузі охорони здоров’я

Так, сучасний стан галузі охорони здоров’я відображає велику кількість пілотних проектів, концепцій та програм, які, з одного боку, не пов’язані з існуючим законодавством, з іншого — мають декларативний характер. Фактично галузь охорони здоров’я перетворилася на дослідний полігон для різних громадських об’єднань і фондів.

Особливу увагу варто звернути на спільний проект ЄС та фонду TASIS «Фінансування та управління у сфері охорони здоров’я», який останнім часом впроваджується в окремих пілотних регіонах України. Сутність проекту полягає у створенні передумов для запровадження обов’язкового медичного страхування шляхом створення на базі лікувально-профілактичних закладів державних або комунальних підприємств.

Також слід звернути увагу на найбільш поширені комплексні заходи, які теж можна вважати інноваційними, що спрямовані на впровадження в систему охорони здоров’я сімейної медицини відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я» від 20.06.2000 р. №989. До речі, створення базового стандарту якості медичної допомоги та її загальнодоступності було також передбачено Указом Президента України від 07.12.2000 р. «Про концепцію розвитку охорони здоров’я населення України». Існують й інші інноваційні проекти, які спрямовані на якісні зміни щодо діагностики та лікування небезпечних хвороб.

Слід зазначити, що в фармацевтичному секторі галузі охорони здоров’я також впроваджуються інноваційні проекти, що мають організаційно-технічне значення внаслідок відображення міжнародних інтеграційних процесів в галузі розробки та обігу лікарських засобів. Так, наприклад, постановою КМУ «Деякі заходи щодо забезпечення якості лікарських засобів» від 28.10.2004 р. №1419 на МОЗ України покладено обов’язок забезпечити, починаючи з 01.01.2009 р., обіг лікарських засобів відповідно до вимог належної виробничої, дистриб’юторської, лабораторної та клінічної практики, гармонізації згідно з директивами ЄС і ВООЗ, спрямованих на переоснащення фармацевтичних підприємств сучасним високопродуктивним обладнанням.

Досліджуючи інші сфери галузі охорони здоров’я, а саме науково-виробничу, необхідно враховувати, що кінцеві споживачі та державні медичні установи не відчувають доступності за ціною лікарських препаратів. Як наслідок, збільшується виробництво так званих генеричних препаратів. Препарати-генерики — лікарські засоби, створення яких не є розробкою нового препарату і потребує значно менших коштів. Вважається, що препарати-генерики мають ті ж властивості, що й оригінальні препарати, тоді як ціна на них значно нижча.

В Україні провідні позиції належать виробництву саме препаратів-генериків [7]. Хоча склад генериків повинен повністю гарантувати активність речовин, еквівалентну оригінальному препарату, але через різницю в технологіях та з урахуванням інших суб’єктивних факторів досягти ідентичності досить складно. Відносно висока абсолютна вартість лікарської терапії оригінальними засобами за результатами є більш передбачуваною, оскільки, наприклад, гарантує короткий термін перебування хворого в стаціонарі, дозволяє знизити дозування та кількість паралельних призначень, тобто зменшується