Вступ

Класичний лібералізм, який знайшов своє найбільш повне концептуальне закріплення у творчості Бенжамена Констана, категорично дистанціювався від класичного демократизму. Продовження такої ситуації у середині XIX ст. стало практично неможливим у зв’язку з демократизацією держав у цей період.

Демократизація у Сполучених Штатах Америки була започаткована Андрю Джексоном (1767-1845), президентом США в 1829-1837 рр. Будучи представником нової щодо тогочасних еліт політичної сили, головно дрібних фермерів Заходу, представників малого та середнього бізнесу, жителів міст, він повністю змінив апарат та структуру федеральної влади, залучивши до політичного життя широкі маси населення.

В Англії демократизації виборчого права домагалися чартисти, які в 1839, 1842 і 1848 рр. подали до парламенту петицію про видання "Карти Народу" ("Тhe People's Charter"), тобто, по суті, надання виборчого права всім громадянам країни чоловічої статі без будь-яких обмежень. І хоча ця пропозиція була відкинута парламентом, все ж таки вона мала вплив на поступову демократизацію виборчого права, яка, проте, завершилася тільки після І світової війни. Загальне виборче право (знову ж йдеться про чоловіків, оскільки виборчі права жінкам були надані не раніше, ніж після І світової війни) безперервно існувало у Франції, починаючи з 1848 р., а в Німеччині - від початку створення єдиної держави, тобто з 1867-1871 рр.

1. Алексіс де Токвіль

Першим представником лібералізму, який осягнув значення і важливість демократії, був Алексіс де Токвіль (Tocqueville), 1805-1859. Юрист за освітою, з 1827 р. він займав посаду судді. У 1831-1832 рр. перебував у США з метою вивчення американського досвіду організації системи виконання покарань. Його праця "Демократія в Америці", написана після цієї поїздки у 1835-1840 рр., набула широкої популярності і до 1850 р. витримала 13 видань. Він брав активну участь у державному та політичному житті, був депутатом парламенту, міністром закордонних справ. У період правління Наполеона ІІІ змушений був емігрувати. У 1856р. вийшла його книга "Давній устрій (старий порядок) та революція".

"Демократія в Америці" - це водночас емпіричний опис функціонування американської демократії, збірка загальних думок про функціонування держави та осмислення державно-правового минулого європейських країн. У цій праці Токвіль сформулював теорію демократії, виклав погляди на такі ключові проблеми, як співвідношення рівності і свободи та існування суперечності між ними. Головна ідея праці - визнання історичної неминучості занепаду аристократії та постійного і неухильного руху у напрямі свободи і демократії. Він стверджує, що поступовий розвиток рівності є факт провіденційний і наявні всі його головні ознаки: він існує у всьому світі, поступово і з кожним днем дедалі більше виходить з-під влади людини, і всі події, як і всі люди, служать цій рівності. Розуміючи рівність як демократію, він зазначає: "Незважаючи на всі недоліки, правління демократії все-таки більш, ніж будь-яке інше здатне сприяти процвітанню... суспільства". Разом з тим Токвіль велику увагу приділяв організації державної влади, що за демократії має особливо велике значення. Зокрема, аналізуючи американську державно-правову систему, він підкреслював важливе значення "системи стримувань та противаг" і теорії розподілу влад, які знайшли закріплення в американській конституції. Автори Конституції США, за словами Токвіля, чітко розуміли потребу в тому, щоб крім народу існувала певна кількість властей, які, не будучи абсолютно від нього незалежними, користувалися б, однак, у своїй сфері досить значним ступенем свободи - так, щоб, підпорядковуючись напряму, який вказує більшість, вони могли боротися з його випадковими бажаннями і не погоджуватися на його небезпечні вимоги. Під цим оглядом він особливо відзначає незалежність судової влади, яка, спираючись на принцип верховенства конституції перед звичайними законами, захищає основи громадянської та політичної свободи від посягань з боку законодавців. Проте Токвіль підкреслює, що недостатньо закріпити ті чи інші положення у конституції, оскільки устрій держави залежить і від інших факторів. Він, зокрема, писав, що Конституція США подібна до тих прекрасних витворів людської мудрості, які дають славу і багатства своїм винахідникам, але залишаються непотрібними в інших руках, і зазначав, що Мексика, наприклад, скопіювала американську конституцію, але постійно переходить то від анархії до воєнної деспотії, то від воєнної деспотії до анархії. Про фактори, що зумовлюють успіх американської демократії, Токвіль пише: "Фізичні причини (географічні умови - Т.А.) мають менший вплив, ніж закони, а закони - набагато менший, ніж звичаї (мораль)". Під останнім він розуміє всю сукупність знань, уявлень, думок та ідей, з яких утворюється звичайний спосіб життя, традиційний та інтелектуальний устрій народу. Демократизм американського суспільного життя і стабільність політичного устрою пояснюються, згідно з Токвілем, демократизмом американських звичаїв (моралі). Коріння свободи і демократизму американських звичаїв мислитель вбачав насамперед у системі громадського самоврядування, що склалася історично в Новій Англії. І саме у традиції громадського самоврядування містяться корені народного суверенітету й утвердження на практиці принципів свободи.

А проте ні добрі закони, ні інші чинники не врятували Америку від стану, який Токвіль, слідом за Дж.Адамсом та іншими, назвав "тиранією більшості". Він називав "нечестивим і мерзенним" таке правило, коли у справі управління більшість може чинити все, що завгодно. На його думку, існує вищий закон - "справедливість", яким встановлено "межі права кожного народу" і водночас право кожного індивіда апелювати "від верховної влади народу до верховної влади всього людства". Однак, на відміну від своїх попередників, які користувалися поняттям "тиранія більшості" для критики демократичних законів, Токвіль вбачав "тиранічний" прояв американської демократії найперше у пануванні громадської