Токвілю характерне протиставлення рівності і свободи. Він вважав, що в демократичних республіках рівність є більшою соціальною цінністю, ніж свобода. Тоді як потреба у свободі є життєво важлива для небагатьох, рівність робить щасливим кожного. Тому, хоча демократичні суспільства і прагнуть до свободи, це прагнення підпорядковане більш стійкому і масовому прагненню до рівності, задля якої вони, у кінцевому підсумку, ладні відмовитися від свободи. "Вони хочуть рівності зі свободою, але, якщо це їм недоступне, то хочуть її навіть у рабстві. Вони перенесуть злидні, гноблення, варварство, але не перенесуть аристократії", - підкреслював Токвіль. Проте водночас рівність породжує індивідуалізм, а це є негативне явище, оскільки він веде до таких негативних наслідків, як поступова відмова громадян від участі у суспільному житті. Він підкреслював, що люди в демократичних суспільствах "завжди з великими труднощами відриваються від приватних справ, щоб зайнятися спільними". Це, врешті, приводить до появи прагнення передати турботу про загальний інтерес єдиному видимому та постійному його виразнику - державі, яка, в міру послаблення понять про проміжні влади, незмінно асоціюється у свідомості народу з сильною одноособовою центральною владою. Така одноособова влада, яка стоїть над усіма громадянами, не викликає ні в кого заздрості, оскільки всі стосовно неї перебувають у рівному становищі. Більше того, на думку вченого, у процесі зростання прагнення до рівності народ все з більшою симпатією ставиться до встановлення одноособової диктатури, до концентрації всіх політичних прав у руках будь-якої сильної особистості. Деспотизм, який почуває себе впевнено тільки тоді, коли люди роз'єднані, коли соціальні зв'язки між ними послаблені, виявляється, принаймні на словах, прихильником рівності і, використовуючи егалітаристські прагнення мас, утверджується у суспільстві як єдина політична сила. При цьому тиран, який захопить владу, на думку Токвіля, на певний час забезпечить порядок і навіть зможе задовольнити матеріальні інтереси мас, але, врешті, обов'язково забере у людей головне - свободу. І важливим здобутком Америки є те, що американці зуміли боротися з індивідуалізмом за допомогою вчення правильно зрозумілого інтересу, а такий інтерес привчив їх до кооперації, спільної діяльності в різних асоціаціях, основою яких завжди була необмежена свобода створення асоціацій, у тому числі і з політичними цілями.
Небезпека деспотичного переродження демократії особливо велика у тих країнах, де відсутні традиції політичної свободи. "Коли рівність запроваджується серед народу, який ніколи не знав або вже давно не знає свободи, як це спостерігається на європейському континенті, - писав Токвіль, - то старі національні звички одразу ж і немов би шляхом природного тяжіння поєднуються зі звичками і поглядами, які породжує новий суспільний устрій, при цьому всі влади немов би самі собою прагнуть до центру, зосереджуючись в ньому з дивною швидкістю, і держава одразу ж досягає крайніх меж своєї сили, тоді як приватні особи так само швидко доходять до останньої межі безсилля".
Важливим у поглядах Токвіля є його ставлення до державного устрою або, точніше, до проблеми централізації та децентралізації. У праці "Давній устрій та революція" він підкреслював, що централізація є фактор, що паралізує все громадське життя. І тому як у період абсолютизму, так і після революції головною перешкодою